What do you think?
Rate this book
Електронний пластилін
Якщо отримаєш можливість прожити ще одне життя — тобі це сподобається. Бо кількість перевтілень — необмежена. Одна проблема: кожен, хто потрапляє в цю січкарню людських доль, стає заручником системи, яка може помилятись. Ти думаєш, що ліпиш із пластиліну свій буттєвий ідеал. І не знаєш, що пластилін бачить ваші взаємини зовсім інакше.
244 pages, Hardcover
First published January 1, 2007
8 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
December 14, 2016
Це моє перше знайомство з автором. Книжку прочитав за жва вечори, враження дуже неоднозначні.
Зацікавила анотація та опис, тому і взяв з полиці... Сказати чесно - на початку був розчарований, не розуміючи що це таке і для чого я витрачаю на це свій час. Незважаючи на це, було дуууже цікаво, і я просто не міг відірватись, кортіло дізнатись, а що ж там буде далі?
І я радий, що таки не кинув її читати, дочитав до кінця. Останні 30 сторінок читались просто на одному подиху, там побачив і основні відсилки до кіберпанку, треш-культури, про які було вказано в анотації.
Після прочитання залишається кілька запитань: Як? Чому, бляха? і Навіщо?
як це все сталося? і головне - чому вона так швидко закінчилась?? Інтрига залишилась, і ця книга просто вимагає продовження!
Зацікавила анотація та опис, тому і взяв з полиці... Сказати чесно - на початку був розчарований, не розуміючи що це таке і для чого я витрачаю на це свій час. Незважаючи на це, було дуууже цікаво, і я просто не міг відірватись, кортіло дізнатись, а що ж там буде далі?
І я радий, що таки не кинув її читати, дочитав до кінця. Останні 30 сторінок читались просто на одному подиху, там побачив і основні відсилки до кіберпанку, треш-культури, про які було вказано в анотації.
Після прочитання залишається кілька запитань: Як? Чому, бляха? і Навіщо?
як це все сталося? і головне - чому вона так швидко закінчилась?? Інтрига залишилась, і ця книга просто вимагає продовження!
January 3, 2025
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
I took up reading this book (English title Electronic playdoh) because in one of the discussions it came up that it was the earliest example of Ukrainian cyberpunk. The novel was published in 2007, almost a quarter of a century after cyberpunk as a genre appeared in the West.
The novel begins relatively normally, after an epigraph that aptly plays with bureaucratic language, it introduces the (seemingly) main characters, with short chapters showing the life of each of them-an ordinary life in Kyiv in the 1990s, no fiction.
After that, the author breaks the “fourth wall” and begins to discuss how novels are written now, how each author wants to show his or her uniqueness, and how this uniqueness is actually put on a mass production, etc. I don't usually read postmodernism, so I could be wrong, but it feels like it is the genre.
The novel follows the stories of the aforementioned characters and other, sometimes seemingly random people, even computers appear, and while the overall picture of the 90s “dirt and oligarchs” is somewhat reminiscent of cyberpunk, the novel sometimes resembles more classic fiction, as well as SF, horror and even detective stories.
I'm glad I read this book and will probably read more by this author, but I think cyberpunk is a bit of a stretch (and I don't consider the Matrix movie cyberpunk, despite the computers and the dire future).
Я взявся читати цю книгу, бо в одному з обговорень випливло, що не – найраніший зразок українського кіберпанку. Роман надруковано у 2007 році, майже чверть століття від появи кіберпанку на Заході.
Починається роман відносно звичайно, після епіграфу який влучно грає бюрократичною мовою, він знайомить з (наче) основними героями, з короткими главами, що показують життя кожного з них – життя звичайне, у Києві 90-х років, жодної фантастики.
Після цього автор ламає «четверту стіну» і починає обговорювати а як зараз пишуть романи, а як кожен автор хоче показати свою унікальність, а по факту ця унікальність поставлення на потік і т.д. Я зазвичай не читаю пост-модерну, і тому можу помилятись, проте наче це – він.
У романі слідують розповіді про вищезгаданих героїв та інших, іноді наче зовсім випадкових людей, з’являються навіть комп’ютери і загальна картина 90-х «бруд і олігархи» визнаю, дещо нагадує кіберпанк, проте роман лише «вкидами» іноді нагадує більш класичну фантастику, а також жахи і навіть детектив.
Я радий що прочитав цю книгу і можливо буду читати ще цього автора, проте як на мене кіберпанк тут притягнуто за вуха (і я не вважаю Матрицю кіберпанком незважаючи на комп’ютери і важке майбутнє).
I took up reading this book (English title Electronic playdoh) because in one of the discussions it came up that it was the earliest example of Ukrainian cyberpunk. The novel was published in 2007, almost a quarter of a century after cyberpunk as a genre appeared in the West.
The novel begins relatively normally, after an epigraph that aptly plays with bureaucratic language, it introduces the (seemingly) main characters, with short chapters showing the life of each of them-an ordinary life in Kyiv in the 1990s, no fiction.
After that, the author breaks the “fourth wall” and begins to discuss how novels are written now, how each author wants to show his or her uniqueness, and how this uniqueness is actually put on a mass production, etc. I don't usually read postmodernism, so I could be wrong, but it feels like it is the genre.
The novel follows the stories of the aforementioned characters and other, sometimes seemingly random people, even computers appear, and while the overall picture of the 90s “dirt and oligarchs” is somewhat reminiscent of cyberpunk, the novel sometimes resembles more classic fiction, as well as SF, horror and even detective stories.
I'm glad I read this book and will probably read more by this author, but I think cyberpunk is a bit of a stretch (and I don't consider the Matrix movie cyberpunk, despite the computers and the dire future).
Я взявся читати цю книгу, бо в одному з обговорень випливло, що не – найраніший зразок українського кіберпанку. Роман надруковано у 2007 році, майже чверть століття від появи кіберпанку на Заході.
Починається роман відносно звичайно, після епіграфу який влучно грає бюрократичною мовою, він знайомить з (наче) основними героями, з короткими главами, що показують життя кожного з них – життя звичайне, у Києві 90-х років, жодної фантастики.
Після цього автор ламає «четверту стіну» і починає обговорювати а як зараз пишуть романи, а як кожен автор хоче показати свою унікальність, а по факту ця унікальність поставлення на потік і т.д. Я зазвичай не читаю пост-модерну, і тому можу помилятись, проте наче це – він.
У романі слідують розповіді про вищезгаданих героїв та інших, іноді наче зовсім випадкових людей, з’являються навіть комп’ютери і загальна картина 90-х «бруд і олігархи» визнаю, дещо нагадує кіберпанк, проте роман лише «вкидами» іноді нагадує більш класичну фантастику, а також жахи і навіть детектив.
Я радий що прочитав цю книгу і можливо буду читати ще цього автора, проте як на мене кіберпанк тут притягнуто за вуха (і я не вважаю Матрицю кіберпанком незважаючи на комп’ютери і важке майбутнє).
April 21, 2014
Феєричне казна-що
April 10, 2016
Бриниха люблю, жарти в нього дотепні, але цю книжку дочитати не змогла
Displaying 1 - 4 of 4 reviews