What do you think?
Rate this book
Сад Гетсиманський
Роман «Сад Гетсиманський», написаний у 1950 році, уславив ім’я Івана Багряного (1906—1963), українського письменника, поета, драматурга, політичного діяча, на весь світ. Це був один з перших творів, в якому вражаюче правдиво зображено всю страшну сутність радянського режиму у роки масових репресій. За кожною сторінкою роману — біль і страждання, відчай і надії тих, кого зім’яла безжальна сталінська машина смерті. Багряний описав те, що сам пережив і про що не можна було мовчати. Головного героя роману він багато в чому наділив своєю долею і своєю вдачею — несхитністю духу й вірою в непереможність добра. Його Андрій Чумак пройшов усі пекельні кола і вистояв, не зламався. І це робить його гідним високого звання людини.
528 pages, Hardcover
First published January 1, 1950
279 people are currently reading
3331 people want to read
About the author
Ivan Bahrianyi
28 books93 followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 265 reviews
June 4, 2022
Що ж, ця таки не розчарувала. Частково біографічна історія про перебування Андрія Чумака, сина славного козацького роду, в харківських тюрмах в часи сталінських репресій 37-39го років. Написана шістьма роками по "Тигроловах" і на противагу їм вже не містить такого виразного юнацько-пригодницького елементу, але при тому на щастя й не втратила в силі характерів й атмосфері надії, яка так вигідно виділяла "Тигролови" серед іншої класичної літератури, яка мені траплялася.
Багряний тут показує себе вже доволі зрілим та виваженим інтелектуалом і письменником. Не скочується в шароварщину, показує різногранну дійсність, при тому дуже гостро критикуючи сталінський режим, лишає простір для роздумів і для часом несподіваних симпатій і висновків. Дотепний і гуманістичний, замислений і щиро переживаючий за своїх героїв, сатиричний і дуже влучний у своїй критиці, часом навіть доволі поетичний - одним словом зрілий.
Звісно, в першу чергу підкупає сильний, вольовий образ Андрія, але цікаво спостерігати і за тим, якими показуються його кати - несподівано симпатично поданий образ Донця і історії з ним загалом, епізодична демонстрація людяності навіть серед працівників НКВС, часом майже на рівні з їх жертвами - все це доволі сміливо і навіть зараз вже могло б відчутно критикуватись, як симпатії до ворогів. А проте це робить історію фактурною і реалістичною. При цьому ж сама сталінська система тут висміюється щиро, влучно й безкомпромісно - весь цей абсурд звинувачень "ворогів народу", ставлення до "людішек" як до сміття, "дирки від бублика", легка зміна ролі слідчого на роль підозрюваного при "вербовці" і глибинну взаємну недовіру всередині системи, яка при тому пнеться виглядати монолітною і абсолютно в собі впнененою.
Читаючи зараз часом виникало химерне відчуття, що за майже сто років ставлення до людей в Кремлі так і не змінилось, бо ось же Асєєв у "Світлому шляху" пише ледь не те саме, але вже в сучасній автобіографічній книзі. Але от, зрештою, прийшла війна, яка схоже нарешті таки все змінить, бо тепер умовний Донець з умовним Чумаком вдже по одну сторону, змушені бути, і Україна нарешті може вдарити по зубах своєму кривднику.
То ж загалом враження по собі лишила дуже хороше і тепер не виключено, що десь ще візьмусь прочитати його "Людина біжить над прірвою", ну але то вже згодом.
З курйозного - запам'ятались чогось кумедні описи бюсту Нечаєвої та його кореляції з її лайливістю, а також опис хтивої збоченої (майорки? слідчої?) якій приписувались сексуальні збочення з ув'язненими, але далі ця тема так ніде й не розкривалась. Чи це був натяк й на такі жорстокості в радянських тюрмах, чи якийсь реальний персонаж з досвіду Багряного - чорт зна)
Багряний тут показує себе вже доволі зрілим та виваженим інтелектуалом і письменником. Не скочується в шароварщину, показує різногранну дійсність, при тому дуже гостро критикуючи сталінський режим, лишає простір для роздумів і для часом несподіваних симпатій і висновків. Дотепний і гуманістичний, замислений і щиро переживаючий за своїх героїв, сатиричний і дуже влучний у своїй критиці, часом навіть доволі поетичний - одним словом зрілий.
Звісно, в першу чергу підкупає сильний, вольовий образ Андрія, але цікаво спостерігати і за тим, якими показуються його кати - несподівано симпатично поданий образ Донця і історії з ним загалом, епізодична демонстрація людяності навіть серед працівників НКВС, часом майже на рівні з їх жертвами - все це доволі сміливо і навіть зараз вже могло б відчутно критикуватись, як симпатії до ворогів. А проте це робить історію фактурною і реалістичною. При цьому ж сама сталінська система тут висміюється щиро, влучно й безкомпромісно - весь цей абсурд звинувачень "ворогів народу", ставлення до "людішек" як до сміття, "дирки від бублика", легка зміна ролі слідчого на роль підозрюваного при "вербовці" і глибинну взаємну недовіру всередині системи, яка при тому пнеться виглядати монолітною і абсолютно в собі впнененою.
Читаючи зараз часом виникало химерне відчуття, що за майже сто років ставлення до людей в Кремлі так і не змінилось, бо ось же Асєєв у "Світлому шляху" пише ледь не те саме, але вже в сучасній автобіографічній книзі. Але от, зрештою, прийшла війна, яка схоже нарешті таки все змінить, бо тепер умовний Донець з умовним Чумаком вдже по одну сторону, змушені бути, і Україна нарешті може вдарити по зубах своєму кривднику.
То ж загалом враження по собі лишила дуже хороше і тепер не виключено, що десь ще візьмусь прочитати його "Людина біжить над прірвою", ну але то вже згодом.
З курйозного - запам'ятались чогось кумедні описи бюсту Нечаєвої та його кореляції з її лайливістю, а також опис хтивої збоченої (майорки? слідчої?) якій приписувались сексуальні збочення з ув'язненими, але далі ця тема так ніде й не розкривалась. Чи це був натяк й на такі жорстокості в радянських тюрмах, чи якийсь реальний персонаж з досвіду Багряного - чорт зна)
March 5, 2023
Про що книга: про те як потопають в крові та підкошуються глиняні ноги системи-монополіста на террор і жорстокість
Для чого читати: геній Багряного в тому, що він пише про неймовірно жорстокі речі, від яких неможливо відірватися. На кожній сторінці ти вигукуєш: «ні! Це абсурд, таке просто неможливо!»
А потім згадуєш Маріуполь, Бучу, весь 2022 рік і розумієш: «можливо.»
Саме так, з крапкою в кінці слова.
Проте, за всім цим несусвітнім кошмаром, прихована велика інтрига: хто зрадник?
Вона не відпускає до останньої сторінки.
Сам автор дає нам прозору підказку хто це, але паралельно він же наводить 100 і 1 аргумент про кожного з можливих підозрюваних.
Читати це фізично боляче, але не читати неможливо.
Для чого читати: геній Багряного в тому, що він пише про неймовірно жорстокі речі, від яких неможливо відірватися. На кожній сторінці ти вигукуєш: «ні! Це абсурд, таке просто неможливо!»
А потім згадуєш Маріуполь, Бучу, весь 2022 рік і розумієш: «можливо.»
Саме так, з крапкою в кінці слова.
Проте, за всім цим несусвітнім кошмаром, прихована велика інтрига: хто зрадник?
Вона не відпускає до останньої сторінки.
Сам автор дає нам прозору підказку хто це, але паралельно він же наводить 100 і 1 аргумент про кожного з можливих підозрюваних.
Читати це фізично боляче, але не читати неможливо.
October 28, 2022
Читаю Сад вже втретє. Вперше було в школі, в середині нульових. Потім було на початку десятих, коли тільки починав читати для себе. Зараз буде мало сказати, що я сприйняв книгу вже зовсім по-іншому. По десяти роках від попереднього прочитання НКВД для мене більше не є просто рядком в підручнику, як і Юда - в Біблії. Та й місяці новин про тортури потроху виводять їх з категорії абстрактного, навіть якщо я не спізнав їх на собі. Книгу зрозуміти дуже просто - в анотації все написано. Хіба що треба пояснити назву. Саме в Гетсиманському саду Ісус дізнався, хто зрадник. Так само Андрій Чумак, несправедливо обвинувачений у терористичній діяльності (привіт, безглуздя сталінських репресій!), намагається зрозуміти, хто його зрадив, хто на нього доніс. А тим часом проходить всі кола пекла в руках катів.
July 4, 2021
Друге прочитання зміщує акценти, причому тепер твір з документального / свідчення перетворюється і на філософський / психологічний роман.
Ось посилання на короткий огляд: https://www.facebook.com/groups/vraje...
Ось посилання на короткий огляд: https://www.facebook.com/groups/vraje...
March 26, 2024
5 stars 🌟
Книга геніальна, але жахаюче підшкірно болюча. Було дуже тяжко слухати, особливо першу половину, а потім, як і головний герой історії Андрій, почала звикати до деталей в тюрмах, до несправедливості і жахів сталінської системи.
Книга вразила, бо це я вперше чула як проходив процес судів, про тактику кліпання справ 'ворогів держави', про види тортур, і як це переносили люди.
Написана вона гарно, іноді навіть поетично, і має хорошу дозу філософії, тим розчиняє жах самої історії. Дуже сподобалось, що автор писав багато думок героя, він розкрив його могутній дух і волю, і було цікавіше спостерігати за історією, розуміючи внутрішній стан героя.
Я б цю книгу класифікувала не просто як роман, а як автобіографічний документальний роман.
Ще, слухаючи, не раз думала що в таку жахливу систему терору, до якої зараз повертаються сусіди на болотах, українцям повертатися не можна. Ніколи.
Книга геніальна, але жахаюче підшкірно болюча. Було дуже тяжко слухати, особливо першу половину, а потім, як і головний герой історії Андрій, почала звикати до деталей в тюрмах, до несправедливості і жахів сталінської системи.
Книга вразила, бо це я вперше чула як проходив процес судів, про тактику кліпання справ 'ворогів держави', про види тортур, і як це переносили люди.
Написана вона гарно, іноді навіть поетично, і має хорошу дозу філософії, тим розчиняє жах самої історії. Дуже сподобалось, що автор писав багато думок героя, він розкрив його могутній дух і волю, і було цікавіше спостерігати за історією, розуміючи внутрішній стан героя.
Я б цю книгу класифікувала не просто як роман, а як автобіографічний документальний роман.
Ще, слухаючи, не раз думала що в таку жахливу систему терору, до якої зараз повертаються сусіди на болотах, українцям повертатися не можна. Ніколи.
August 18, 2023
Боляче, страшно, важко, неможливо відірватися.
600 сторінок сконденсованого гасла радянської системи «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного». Чотири частини блукання тюрмами, жахіттями, допросами, побиттями, стражданнями, а також мукою Гетсиманського Саду (геніальна рамка) - хто ж той Юда, який мене здав? Герой мучиться до останнього підозрюючи своїх трьох братів (хто ж з них?) і ця розбавлена «детективна» історія тягнеться впереміж супер детальних описів всього того, що ви ніколи не хотіли знати про тюрми ссср - камери-одиночки в яких напхано по 28 людей і все жахіття цього «побуту», розстіли, хвороби, тортури психологічні і фізичні, і так далі і тому подібне. Але це все максимально важливо знати і пам’ятати. Чому?
Бо найстрашніша цитата цієї книги на самому початку: всі прізвища правдиві.
П.С
Також несподівані цікавинки про ідеологічного вегетаріанця, який не зрадив принципам, раптові гумористичні історії від вірмена, який переповідав їх сокамерникам як шахерезада, гумор за який тримались в’язні як ми зараз тримаємось за наші меми, як легко слідчі перетворювалися на переслідуваних і як можна було це використати проти них, простукування з сусідніми камерами через телеграф, і багато багато інших дрібних деталей. (Тобто ця мандрівка не буде тотальним безпросвітом і я її дуже раджу. І ще від твісту в кінці щелепа відпала трохи).
600 сторінок сконденсованого гасла радянської системи «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного». Чотири частини блукання тюрмами, жахіттями, допросами, побиттями, стражданнями, а також мукою Гетсиманського Саду (геніальна рамка) - хто ж той Юда, який мене здав? Герой мучиться до останнього підозрюючи своїх трьох братів (хто ж з них?) і ця розбавлена «детективна» історія тягнеться впереміж супер детальних описів всього того, що ви ніколи не хотіли знати про тюрми ссср - камери-одиночки в яких напхано по 28 людей і все жахіття цього «побуту», розстіли, хвороби, тортури психологічні і фізичні, і так далі і тому подібне. Але це все максимально важливо знати і пам’ятати. Чому?
Бо найстрашніша цитата цієї книги на самому початку: всі прізвища правдиві.
П.С
Також несподівані цікавинки про ідеологічного вегетаріанця, який не зрадив принципам, раптові гумористичні історії від вірмена, який переповідав їх сокамерникам як шахерезада, гумор за який тримались в’язні як ми зараз тримаємось за наші меми, як легко слідчі перетворювалися на переслідуваних і як можна було це використати проти них, простукування з сусідніми камерами через телеграф, і багато багато інших дрібних деталей. (Тобто ця мандрівка не буде тотальним безпросвітом і я її дуже раджу. І ще від твісту в кінці щелепа відпала трохи).
March 12, 2025
Важка, болюча, пронизлива і правдива. Ця книга надовго засяде в моїй голові. Таке треба мати можливість переварити, поступово, сторінку за сторінкою. Іван Багряний написав роман в 1950 році. Через 75 років ця історія відгукується так, наче це написано про сьогодення. Кожен абзац болить, хочеться закрити своє серце та душу від тих жахіть та переживань на сторінках, скрутитися бубликом та не намагатися проводити паралелі.
«Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих»
«Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих»
January 7, 2024
Це книга-вакцина від подальшої наївності у відношенні до росії.
Читаєш Сад Гетсиманський, читаєш Світлий шлях, слухаєш інтерв'ю військових, які повернулись з полону й розумієш, що наш ворог яким був таким є.
Написано розкішно. Іван Багряний вміє написати жахливі речі так, що текст при цьому буде легким для читання, хоч це і дивно.
Читаєш Сад Гетсиманський, читаєш Світлий шлях, слухаєш інтерв'ю військових, які повернулись з полону й розумієш, що наш ворог яким був таким є.
Написано розкішно. Іван Багряний вміє написати жахливі речі так, що текст при цьому буде легким для читання, хоч це і дивно.
March 31, 2024
"Найдорожчий скарб, що людина має – це віра в себе і собі подібних".
Знаєте, є книги улюблені, а є найкращі. Так ось ця точно потрапляє в категорію останніх. Щиро раджу прочитати. Багряний вправно описав всю суть радянської системи крізь призму життя персонажів, яких мені не хочеться відпускати.
І от хто, трясця, зрадив Андрія Чумака...
Знаєте, є книги улюблені, а є найкращі. Так ось ця точно потрапляє в категорію останніх. Щиро раджу прочитати. Багряний вправно описав всю суть радянської системи крізь призму життя персонажів, яких мені не хочеться відпускати.
І от хто, трясця, зрадив Андрія Чумака...
November 18, 2012
Читати «Сад Гетсиманський», канвою якого є безперервні катування та страждання загнаних людських істот в переповнених камерах, було б майже неможливо, якби він не містив детективну інтригу, заради розкриття якої хочеться прочитати великий роман одним махом. Андрій ламає собі голову над тим, хто його зрадив, вагаючись між двома однаково важкими варіантами — рідні брати чи кохана дівчина. Читачеві належить розгадувати цю загадку разом із героєм, і разом з ним без надії сподіватись на кращий кінець. Сама назва твору натякає, що основним його мотивом є зрада, ажде у саду Гетсиманському Іуда поцілував Ісуса — умовний знак зради, за який Іуда отримав свої тридцять шекелів. А розв’язка роману викриває іще одну особливість совєтського режиму, називати яку не варто, щоб не зіпсувати кінцівку майбутнім читачам.
Цікаво також читати майстерні описи різних типажів в’язнів, наглядачів та слідчих, які автор виписує з притаманною майстерним письменникам уважністю до найтонших психологічних деталей. Так складається галерея портретів підлабузників, скнар, «маленьких людей», тупоголових служак, садистів, моральних дегенератів, і, на противагу цим всім, сильних духом, бунтарів, та просто людей, що залишаються добрими попри найстрашніші обставини.
Окремий інтерес, що відволікає від описаних жахів, складає гра головного героя, яку він веде зі слідчими. Він затявся «розколюватись» у приписуваних йому злочинах і намагається розгадати, які козирі можуть мати слідчі проти нього, як вони його збираються «ламати», готує себе до всіх можливих ходів з їх боку та припасає деякі козирі проти них самих. Дивовижно, що людина знаходить способи для боротьби навіть у таких безнадійних умовах. Тому, попри всю депресивність, роман є життєствердним та, з теперішнім посиленням позицій інституту політичних ув’язнень, може навіть скласти практичну цінність для потенційних політичних в’язнів нового окупаційного режиму.
Стикаючись із несвідомістю співгромадян стосовно злочинів комунізму, невільно задаєшся запитаннями. Чому із впровадженням у шкільну програму творів Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки, із визнанням Голодомору як геноциду українського народу, не була заборонена комуністична партія та символіка? Чому відкрите обговорення цих проблем не вилилось у зміни в національній свідомості? Чому ми досі святкуємо закінчення німецько-совєтської війни, хибно називаючи її «великою вітчизняною», продовжуючи підтримувати совєтську міфологію, коли це була всього-навсього «перемога Колими над Бухенвальдом», одного тирана над іншим? Хочеться сподіватись, що згодом ці запитання відпадуть, «хохли» піднімуть свої рила з корит та стануть на шлях перетворення на українців. А тим часом дякуємо й на тому, що Багряного та інших принаймні вивчають у школах та більше не клеймлять «ворогом народу» та «запроданцем».
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/11/ivan-bahria...
Цікаво також читати майстерні описи різних типажів в’язнів, наглядачів та слідчих, які автор виписує з притаманною майстерним письменникам уважністю до найтонших психологічних деталей. Так складається галерея портретів підлабузників, скнар, «маленьких людей», тупоголових служак, садистів, моральних дегенератів, і, на противагу цим всім, сильних духом, бунтарів, та просто людей, що залишаються добрими попри найстрашніші обставини.
Окремий інтерес, що відволікає від описаних жахів, складає гра головного героя, яку він веде зі слідчими. Він затявся «розколюватись» у приписуваних йому злочинах і намагається розгадати, які козирі можуть мати слідчі проти нього, як вони його збираються «ламати», готує себе до всіх можливих ходів з їх боку та припасає деякі козирі проти них самих. Дивовижно, що людина знаходить способи для боротьби навіть у таких безнадійних умовах. Тому, попри всю депресивність, роман є життєствердним та, з теперішнім посиленням позицій інституту політичних ув’язнень, може навіть скласти практичну цінність для потенційних політичних в’язнів нового окупаційного режиму.
Стикаючись із несвідомістю співгромадян стосовно злочинів комунізму, невільно задаєшся запитаннями. Чому із впровадженням у шкільну програму творів Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки, із визнанням Голодомору як геноциду українського народу, не була заборонена комуністична партія та символіка? Чому відкрите обговорення цих проблем не вилилось у зміни в національній свідомості? Чому ми досі святкуємо закінчення німецько-совєтської війни, хибно називаючи її «великою вітчизняною», продовжуючи підтримувати совєтську міфологію, коли це була всього-навсього «перемога Колими над Бухенвальдом», одного тирана над іншим? Хочеться сподіватись, що згодом ці запитання відпадуть, «хохли» піднімуть свої рила з корит та стануть на шлях перетворення на українців. А тим часом дякуємо й на тому, що Багряного та інших принаймні вивчають у школах та більше не клеймлять «ворогом народу» та «запроданцем».
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/11/ivan-bahria...
April 17, 2020
Іван Багряний остаточно і безповоротно вкрав моє серце. Він пише так, що я забуваю дихати.
І наче у кожному творі так багато болю, зла, невинної крови, але яка сила духу! Його герой не ламається, не маліє, він сильніший за всі системи, партії і зброю.
"Сад Гетсиманський" - це пісня болю у прозі. Одна історія, переплетена з сотнями історії у кам'яній могилі, повній безсмертних духом людей. Кожне слово лишає пекучий слід у думках. Бо ж невигадані історії! У романі - моє минуле, минуле моїх дідів, бабусь, інтелігенції, яку не зламали.
Воістину гідна книга!
І наче у кожному творі так багато болю, зла, невинної крови, але яка сила духу! Його герой не ламається, не маліє, він сильніший за всі системи, партії і зброю.
"Сад Гетсиманський" - це пісня болю у прозі. Одна історія, переплетена з сотнями історії у кам'яній могилі, повній безсмертних духом людей. Кожне слово лишає пекучий слід у думках. Бо ж невигадані історії! У романі - моє минуле, минуле моїх дідів, бабусь, інтелігенції, яку не зламали.
Воістину гідна книга!
December 4, 2023
10 балів. На Абук геніальна аудіоверсія у виконанні Андрія Любіча.
Життя в колоніях - це нестерпно. Книги, які викликають нестерпний біль, це моя найбільша пристрасть.
Життя в колоніях - це нестерпно. Книги, які викликають нестерпний біль, це моя найбільша пристрасть.
May 1, 2023
це дуже тяжка історія, особливо тяжка вона тому, що усвідомлюєш що таких історій - мільйони
не читати це - не можна; як на мене - це одна з найважливіших книг української літератури і всі хто це прочитав ніколи не буде таким як раніше.
історію Андрія Чумака можна трактувати по-різному:
• як індивідуальну історію людину, яка потрапила на конвеєр репресивної машини срср
• як історію про віру, любов, дружбу; зло, ненависть, втрату людської подоби і перетворення Людей на «людішек»
• як чорну сторінку в історії цілого народу, цілої нації, і не тільки української!
• як нагадування про те, що росія і її методи ніколи не зміняться, ця історія позбавляє від ілюзій назавжди
словом, кожен знайде тут щось своє, але що можу сказати точно - ви будете вражені.
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…І вони йдуть…Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть»
не читати це - не можна; як на мене - це одна з найважливіших книг української літератури і всі хто це прочитав ніколи не буде таким як раніше.
історію Андрія Чумака можна трактувати по-різному:
• як індивідуальну історію людину, яка потрапила на конвеєр репресивної машини срср
• як історію про віру, любов, дружбу; зло, ненависть, втрату людської подоби і перетворення Людей на «людішек»
• як чорну сторінку в історії цілого народу, цілої нації, і не тільки української!
• як нагадування про те, що росія і її методи ніколи не зміняться, ця історія позбавляє від ілюзій назавжди
словом, кожен знайде тут щось своє, але що можу сказати точно - ви будете вражені.
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…І вони йдуть…Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть»
January 14, 2025
Читала цю книгу довго. Робила тривалі паузи, брала щось інше, кілька разів обіцяла собі, що от, цього разу точно дочитаю - і все одно на кілька місяців відкладала. А повертаючись щоразу розуміла, що не забула нічого із сюжету, пам'ятаю усіх героїв і їхні долі...
Це вам не якийсь ромком чи прохідне фентезі, де за тиждень уже й не пригадаєш, як звали персонажів і у чому був головний конфлікт - усе змішується...
А тут достатньо одного разу, щоб вона закарбувалася у тебе під шкірою, зрослася з серцем...
Читала про Андрія - і згадувала кожного українського бійця і цивільного, хто зараз у російських катівнях. Хто в полоні і кого вже засудили...
І ще подумалося: зараз такі усі патріотично налаштовані... А, не дай боже, наші оборонці не змогли б стримати ворога і він таки зайшов далі - отакими "жгутами" з легкістю став би кожен третій... А всі решта - політв'язнями...
Це вам не якийсь ромком чи прохідне фентезі, де за тиждень уже й не пригадаєш, як звали персонажів і у чому був головний конфлікт - усе змішується...
А тут достатньо одного разу, щоб вона закарбувалася у тебе під шкірою, зрослася з серцем...
Читала про Андрія - і згадувала кожного українського бійця і цивільного, хто зараз у російських катівнях. Хто в полоні і кого вже засудили...
І ще подумалося: зараз такі усі патріотично налаштовані... А, не дай боже, наші оборонці не змогли б стримати ворога і він таки зайшов далі - отакими "жгутами" з легкістю став би кожен третій... А всі решта - політв'язнями...
February 3, 2024
Дослухала. Це капець. І знаєш все, але ці деталі.. . Коли? Коли ми все зрозуміємо, вивчимо і не будемо повторювати помилок?
Реконструкція людської душі. Так вони називали всі знущання над людьми (фізичні і психологічні), які були в тюрмах.
Вороги народу. Мільйони ворогів народу. Чи може таки навпаки? Але хто ж то визнає?
Події у книзі відбуваються на початку ХХ століття в м. Харків. Частково вона автобіографічна.
ГГ — найменший син у багатодітній родині Чумаків, який пішов проти системи, але ніякі тортури не примусили його зізнатися у тому чого він не робив.
Це важка книга. А зараз ще переносиш то все на сьогодення, і думаєш за наших захисників та захисниць, які були чи є в полоні.
Реконструкція людської душі. Так вони називали всі знущання над людьми (фізичні і психологічні), які були в тюрмах.
Вороги народу. Мільйони ворогів народу. Чи може таки навпаки? Але хто ж то визнає?
Події у книзі відбуваються на початку ХХ століття в м. Харків. Частково вона автобіографічна.
ГГ — найменший син у багатодітній родині Чумаків, який пішов проти системи, але ніякі тортури не примусили його зізнатися у тому чого він не робив.
Це важка книга. А зараз ще переносиш то все на сьогодення, і думаєш за наших захисників та захисниць, які були чи є в полоні.
October 5, 2025
Колись, коли мені ще не гидко було читати російською мовою, я прочитала "Архіпелаг гулаг" Солженіцина, довго тоді шукала саме цю книжку, бо вважала, що вона найважливіша на тему. Але я була дурна й не знала про Івана Багряного й українську літературу взагалі, автори якої дійсно боролися проти системи, а не повернулися пізніше отримувати премії з рук пуйла.
"Сад Гетсиманський" - це ґрунт, база, фундамент, чорнозем (с). Я не знаю, чи входить він зараз у шкільну програму, але впевнена, що мусить входити, щоб травмувати дитячу психіку з раннього віку до блювотного рефлексу від фрази "ну щось і хороше там було".
Це історія про страшні тюрми нквд, де в камері-одиночці сидить 28 голих людей, які роздягаються через спеку й задуху, а на додаток штани використовують як подушки, а сорочки - як торбинки. Де підтиснувши під себе голі ноги, сидять впереміж учені, викладачі, директори заводів, представники нацменшин, вегетаріанці й прочі контр-революціонери, в тому числі архітектор цієї самої тюрми. Сокамерники хвалять його, що спроєктував хорошу тюрму, якісну.
Слідчі биттям і катуваннями вибивають з неписемного чистильщика взуття звʼязну історію про контр-революційну організацію, яку він створив з метою підриву авторитету партії (чистив взуття спеціальним диверсійним кремом, щоб взуття партійних працівників швидше розвалювалося).
Ті, хто вірять, що можуть отримати менший строк за зізнання хоч у чомусь, вечорами, обтерши кров, займаються творчістю, вигадуючи, які саме мости вони планували підірвати. Але здебільшого люди знають, що виходи звідси тільки два - на розстріл або в сибір. Ночами за вікнами вʼязниці подовгу гудуть двигуни машин і всю ніч, кожну ніч, безперервно щось бахкає, ніби вихлопна труба...
Ходять легенди про одного хлопця, якого випустили на волю, тому що за роки катувань він так і не розколовся, не підписав зізнання в тому, чого не скоював, і слідчі не змогли нічого йому привʼязати.
Утім не те щоб ця система терору була побудована на законі й порядку.
Мене місцями трохи нудило від жаху, але найбільше вразило те, що це написано з таким божественним гумором, що інколи сміятися хотілося більше, ніж плакати. Я думаю, що гумор, крім того, що допомагає впоратися з найтемнішами ночами, - це зброя проти режиму терору: висміювати його, глузувати, сміятися в ненависні злобні очі, показувати, що вони нічого не добʼються, не залякають, не зламають.
Коли ворогів народу мільйони - то вже і є народ.
"Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє». Уявіть собі, змінено тільки одну-однісіньку літеру, але як геніально той перифраз відобразив епоху й її модерну філософію та внутрішню суть. «Бітіє». Цебто б и т т я. У всьому. Нещадне, тотальне, безперервне биття. Купка фанатичних, і малописьменних, і безпринципних реформаторів тресують 200 мільйонів. А тресуючи й шукаючи морального опертя, вони тезу про «бітіє» доповнили тезою, що стала заповіддю костоправів:
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи.
Оскільки ж тим «одним винним» є в дійсності той, хто тримає кермо влади в руках, то ребра усіх 200 мільйонів опинилися в небезпеці. Ось тому так тріщать геть всі тюрми від перевантаження, і ось тому в цій одиночній камері сидить майже т р и д ц я т е р о людей, і ось тому таким нагальним темпом будується багато тюрем нових, і, нарешті, — ось тому так торохтить цілі ночі автомотор з глушителем".
"Сад Гетсиманський" - це ґрунт, база, фундамент, чорнозем (с). Я не знаю, чи входить він зараз у шкільну програму, але впевнена, що мусить входити, щоб травмувати дитячу психіку з раннього віку до блювотного рефлексу від фрази "ну щось і хороше там було".
Це історія про страшні тюрми нквд, де в камері-одиночці сидить 28 голих людей, які роздягаються через спеку й задуху, а на додаток штани використовують як подушки, а сорочки - як торбинки. Де підтиснувши під себе голі ноги, сидять впереміж учені, викладачі, директори заводів, представники нацменшин, вегетаріанці й прочі контр-революціонери, в тому числі архітектор цієї самої тюрми. Сокамерники хвалять його, що спроєктував хорошу тюрму, якісну.
Слідчі биттям і катуваннями вибивають з неписемного чистильщика взуття звʼязну історію про контр-революційну організацію, яку він створив з метою підриву авторитету партії (чистив взуття спеціальним диверсійним кремом, щоб взуття партійних працівників швидше розвалювалося).
Ті, хто вірять, що можуть отримати менший строк за зізнання хоч у чомусь, вечорами, обтерши кров, займаються творчістю, вигадуючи, які саме мости вони планували підірвати. Але здебільшого люди знають, що виходи звідси тільки два - на розстріл або в сибір. Ночами за вікнами вʼязниці подовгу гудуть двигуни машин і всю ніч, кожну ніч, безперервно щось бахкає, ніби вихлопна труба...
Ходять легенди про одного хлопця, якого випустили на волю, тому що за роки катувань він так і не розколовся, не підписав зізнання в тому, чого не скоював, і слідчі не змогли нічого йому привʼязати.
Утім не те щоб ця система терору була побудована на законі й порядку.
Мене місцями трохи нудило від жаху, але найбільше вразило те, що це написано з таким божественним гумором, що інколи сміятися хотілося більше, ніж плакати. Я думаю, що гумор, крім того, що допомагає впоратися з найтемнішами ночами, - це зброя проти режиму терору: висміювати його, глузувати, сміятися в ненависні злобні очі, показувати, що вони нічого не добʼються, не залякають, не зламають.
Коли ворогів народу мільйони - то вже і є народ.
"Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє». Уявіть собі, змінено тільки одну-однісіньку літеру, але як геніально той перифраз відобразив епоху й її модерну філософію та внутрішню суть. «Бітіє». Цебто б и т т я. У всьому. Нещадне, тотальне, безперервне биття. Купка фанатичних, і малописьменних, і безпринципних реформаторів тресують 200 мільйонів. А тресуючи й шукаючи морального опертя, вони тезу про «бітіє» доповнили тезою, що стала заповіддю костоправів:
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи.
Оскільки ж тим «одним винним» є в дійсності той, хто тримає кермо влади в руках, то ребра усіх 200 мільйонів опинилися в небезпеці. Ось тому так тріщать геть всі тюрми від перевантаження, і ось тому в цій одиночній камері сидить майже т р и д ц я т е р о людей, і ось тому таким нагальним темпом будується багато тюрем нових, і, нарешті, — ось тому так торохтить цілі ночі автомотор з глушителем".
March 12, 2025
Одна з найважчих книг в моєму житті з точку зору того, про що пише автор. І одна з найлегших з точки зору того, як майстерно він пише. Ось так важко-легко закарбовувались в серці події цієї книги. Жорстокість людей та системи продовжувала вражати протягом всього читання і досі неможливо повірити, що таке зло існує. Але одночасно вражала можливість людини адаптуватись до будь яких умов, винахідливість в будь яких ситуаціях і бажання жити. 1930-ті роки. Українців в цій книзі, яка заснована на реальних подіях та історії автора бʼють, катують, знищують. 2022 рік. Українців вбивають, катують, гвалтують, панлять заживо, крадуть українських дітей і змітають з землі українські міста. Скільки ще буде існувати ця погань в нашій історії, питання риторичне. Але скільки б не було цих мерзенних росіян. Стільки ж завжди буде українців, як герой книги Андрій. Гордих, сміливих, незламних, ідейних і щирих. Ця книга ще одне нагадування що з себе мала радянська влада. Але найважливіше нагадування про портрет незламного та гордого українця в найтемніші часи. Це і є наша надія.
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…»
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…»
November 1, 2011
A book about the struggle between human will and soulless totalitarian system. It made me appreciate my life the way it is.
October 31, 2022
Книжка дуже актуальна.
Коли ти читаєш у ній приблизно те ж саме, що розказують азовці після полону.
Якщо ваша русофобія недостатня, то вона стане трохи менш недостатньою після прочитання.
Коли ти читаєш у ній приблизно те ж саме, що розказують азовці після полону.
Якщо ваша русофобія недостатня, то вона стане трохи менш недостатньою після прочитання.
September 24, 2025
Дуже важка книга, але потрібна. Треба щоб прочитав кожен для розуміння того що, і як саме відбувалося.
January 13, 2024
Це геніальна книжка. Важка, болюча, правдива.
Щоразу дивуєшся жорстокості радянської влади і стійкості справжніх українських людей.
Так детально розповісти про роки ув'язнення може лише людина, яка це пройшла.
Величезна книжка, де події відбуваються практично завжди в одному місці, уявіть собі цю детальність.
Дивуюсь, як українська держава встояла, будучи стільки років в тому червоному терорі.
Читайте, пізнавайте історію, це краще ніж будь-який підручник з історії.
Щоразу дивуєшся жорстокості радянської влади і стійкості справжніх українських людей.
Так детально розповісти про роки ув'язнення може лише людина, яка це пройшла.
Величезна книжка, де події відбуваються практично завжди в одному місці, уявіть собі цю детальність.
Дивуюсь, як українська держава встояла, будучи стільки років в тому червоному терорі.
Читайте, пізнавайте історію, це краще ніж будь-який підручник з історії.
February 26, 2021
Тверда і болюча дійсність НКВД, спрямована на те, щоб зробити з людини «дірку від бублика».
Горда, стійка, до неможливості витривала Людська Душа.
Міцне тіло, що постає як фелікс після неймовірних тортур, бо ж « бітіє опредєляет сознаніє».
Витримка, гумор, інтелігентність, і оптимістична надія, романтика характерів і співочість, навіть в камері де 340(!!!) людей.
Незламна віра людини в себе, в свою гідність і честь.
Як добре, що ми живемо в інший час... та чи справді в інший?
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи»
«Світ злоби й зненависті й тому приречений на передчасну старість, через отруйну злостивість неповноцінних. Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.»
«Але людська душа взагалі велика загадка...Отак дивишся - бачиш одне, а отак - виходить зовсім інше. Отак велич, а отак... жаль.»
Горда, стійка, до неможливості витривала Людська Душа.
Міцне тіло, що постає як фелікс після неймовірних тортур, бо ж « бітіє опредєляет сознаніє».
Витримка, гумор, інтелігентність, і оптимістична надія, романтика характерів і співочість, навіть в камері де 340(!!!) людей.
Незламна віра людини в себе, в свою гідність і честь.
Як добре, що ми живемо в інший час... та чи справді в інший?
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи»
«Світ злоби й зненависті й тому приречений на передчасну старість, через отруйну злостивість неповноцінних. Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.»
«Але людська душа взагалі велика загадка...Отак дивишся - бачиш одне, а отак - виходить зовсім інше. Отак велич, а отак... жаль.»
June 15, 2022
Якщо "Тигролови" можна назвати справжньою літературою, незважаючи на певну сюжетність, то "Сад Гетсиманський" - це скоріше напівдокументальне свідчення, аніж власне література.
Так, корпус книжок про репресії 1930-х не такий вже й великий, і кожне свідчення важливе. Але книжка не вдалася. Детальні описи побуту харьківських "місць утримання" виглядають відстороненими. Автору не вдається змалювати персонажа так, щоб він задавався справді живим, і щоб читач співчував йому, підкорившись магії прози.
Отож книжка, перш за все важлива своєю документальною складовою: бо повноцінно показати трагедію автору не вдалося.
Набаго сильніше зловісність та жорстокість епохи автор змалював у тих таки "Тигроловах"
Так, корпус книжок про репресії 1930-х не такий вже й великий, і кожне свідчення важливе. Але книжка не вдалася. Детальні описи побуту харьківських "місць утримання" виглядають відстороненими. Автору не вдається змалювати персонажа так, щоб він задавався справді живим, і щоб читач співчував йому, підкорившись магії прози.
Отож книжка, перш за все важлива своєю документальною складовою: бо повноцінно показати трагедію автору не вдалося.
Набаго сильніше зловісність та жорстокість епохи автор змалював у тих таки "Тигроловах"
March 5, 2024
Я звісно знала, про що цей роман, і він точно був у моєму беклозі, але я прокрастинувала до нього братися, адже усвідомлювала, що це буде дуже темне читання, але завдяки книжковому клубові процес пришвидшився. Це було дуже боляче. Деталізований опис тортур і нелюдських умов, в яких доводилося виживати тисячам українців. З кожною сторінкою ненависть до русні росла (хоча, здавалося б, куди вже більше?)
May 31, 2025
Це надзвичайно складна книга. Мені прийшлося інколи виключати її, бо розуміла, що не витягую більше. Ще складніше розуміння того, що і зараз в 2025 нічого не змінилося в російській підорасіі. І наші хлопці і дівчата продовжують переживати це все. Це те, що треба читати всім, щоб не забути, щоб розуміти і знати.
November 10, 2022
A very important read, maybe the most important to understand Ukrainian modern history, to understand relationships between Ukrainian and russian people. Every Ukrainian should read.
January 18, 2024
Неймовірна книга! Я так довго наважувалась її прочитати і готувалась до довгого читання, а в результаті проковтнула за тиждень.
Вона має досить невизначений кінець, як на мене, але це видалось настільки неважливим на фоні загальної насиченості книги.
Дуже сподобалось як автор використовує слово "знаменито", у спосіб, який ми більше не вживаємо.
Захотілось також знайти пісні, що співали в'язні, та послухати їх (якщо є записи)
Найбільше книга вразила своїм гумором посеред безпросвітнього мороку. Це те, про що я думала впродовж усього читання і те, про що я хочу неодмінно буду думати ще.
пс. читаючи книгу, постійно в голові зринала память про мого двоюрідного прадідуся, що був розстріляний у 1938році. ця книга для мене - як живе свідчення людини, що дивом вийшла з цього жаху живою і поділилась тим, як це все відбувається зсередини. тепер, коли я більше почитала про його слідчу справу та те, що роман все ж автобіографічний, хочу якось ще раз його перечитати.
Вона має досить невизначений кінець, як на мене, але це видалось настільки неважливим на фоні загальної насиченості книги.
Дуже сподобалось як автор використовує слово "знаменито", у спосіб, який ми більше не вживаємо.
Захотілось також знайти пісні, що співали в'язні, та послухати їх (якщо є записи)
Найбільше книга вразила своїм гумором посеред безпросвітнього мороку. Це те, про що я думала впродовж усього читання і те, про що я хочу неодмінно буду думати ще.
пс. читаючи книгу, постійно в голові зринала память про мого двоюрідного прадідуся, що був розстріляний у 1938році. ця книга для мене - як живе свідчення людини, що дивом вийшла з цього жаху живою і поділилась тим, як це все відбувається зсередини. тепер, коли я більше почитала про його слідчу справу та те, що роман все ж автобіографічний, хочу якось ще раз його перечитати.
July 13, 2024
Не дивлячись на всю складність шляху, який проходить головний герой Андрій Чумак, на всю ту несправедливість і весь той жах, з яким він стикнеться, для мене ця книга вижається сповненою оптимізму. Стійкість і сила характеру Андрія надихає, впродовж читання я постійно вірив, що він справиться з усім.
Автор не описує усіх подробиць жаху, натомість фокусує увагу на звичайних людських речах і ідеях, для мене тим самим підкреслюючи, що в будь-яких обставинах можна лишатись людиною.
Я раджу книгу усім, хто має бажання краще зрозуміти: якими були 30-ті роки ХХ століття в Україні, як українців могли знищити, але на щастя не змогли.
Автор не описує усіх подробиць жаху, натомість фокусує увагу на звичайних людських речах і ідеях, для мене тим самим підкреслюючи, що в будь-яких обставинах можна лишатись людиною.
Я раджу книгу усім, хто має бажання краще зрозуміти: якими були 30-ті роки ХХ століття в Україні, як українців могли знищити, але на щастя не змогли.
February 7, 2025
Історія захоплює, занурює у вир емоцій, і ти переживаєш усе разом з Андрієм. Хочеться пришвидшити розв’язку, аби нарешті позбавити його страждань. Страшно усвідомлювати, наскільки ця історія реальною була тоді і, що найстрашніше, залишається реальною сьогодні. Сад Гетсиманський точно залишить глибокий слід у свідомості й змусить не лише співпереживати, а й замислитися про нашу відповідальність перед майбутнім, у пам’ять і повагу до минулого.
Це боляче читати, але не читати - неможливо. (с)
Це боляче читати, але не читати - неможливо. (с)
Displaying 1 - 30 of 265 reviews