What do you think?
Rate this book
Пісня відкритого шляху
Артем Чех знову написав про війну — і знову не про ту. Тобто не про цю. Тому, з одного боку, «Song of the Open Road» можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку, пригодницько-історичну гру в Америку. Колишній кріпак з українського села у складі Російської імперії, опинившись в епіцентрі американської трагедії, врешті-решт стає втіленням американської мрії. Але, з другого — серйознішого — боку, відкритий шлях головного героя — це й шлях геть від Москви, шлях крізь війну до свободи, шлях від росіянина в пролозі до українця в епілозі. А ще з якогось боку, легко собі уявити знятий за мотивами цього роману ігровий фільм. Чорно-білий фільм про сповнену символічних значень подорож зі Сходу на Захід, до самого себе і свого вічного дому. І саундтрек: слова Волта Вітмена, музика Ніла Янга.
504 pages, Hardcover
Published May 26, 2024
42 people are currently reading
1069 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 148 reviews
June 9, 2024
Першою і єдиною книгою, яку я знайшов в далекому дитинстві під ялинкою, був роман Карла Мая "Віннету — вождь апачів". Позаяк це відбувалося щонайменше тридцять років тому, то і книга була російською. Але дісталася вона мені либонь тому, що "Вершника без голови" Томаса Майна Ріда я тоді вже прочитав.
Звісно, "Пісня відкритого шляху" Артема Чеха — не зовсім вестерн. Але для тих, хто читав або дивився вестерни у дитинстві, хто знає щось про "Кривавий меридіан" Кормака Маккарті чи "Балладу Бастера Скраггса" братів Коенів — ті впізнають цю естетику з перших нот.
Будь-який вестерн, навіть той із них, який не зовсім вестерн — це завжди роад муві. Тому в новому романі Артема Чеха герої весь час кудись їдуть.
Перш ніж вирушити верхи на північний захід США, українець Гнат встиг побути кріпаком, подався у москалі, де взяв участь у Кримській війні, потрапив у полон, потім в Англію, був моряком, працівником залізниці і, зрештою, став частиною однієї з найбільших битв за свободу в історії світу — Громадянської війни у США.
Але "Пісня відкритого шляху" — не так роман про війну, як про її побічні ефекти та наслідки: зруйновану економіку і знищену взаємодію між людьми, беззаконня, випалені міста та ранчо, зруйновані життя людей, голод, самосуди, мародерство, масові вбивства, катування та повний безлад.
Гната всі називають "росіянином", він це заперечує, але завжди отримує на це одну і ту ж саму відповідь — "Байдуже!".
Разом із Гнатом американськими штатами подорожує "ніґґер" Сем. Війна між Союзом та Конфедерацією триває, але Гнат і Сем задовбалися воювати і намагаються від неї втекти. Не завжди успішно, бо по дорозі їм зустрічаются вояки з Півночі, прихильники рабства з Півдня, чорношкірі втікачі, німецькі колоністи, шерифи, садисти, дезертири, мародери, партизани, повстанці, священники, а також "шльондри, герої, пиворізи, мочиморди, салоїди, голодранці, дуболоми, сажотруси, козолупи, недоріки, менестрелі, проститутки — а всіх інших перелічити просто неможливо".
Подорожуючи такими неспокійними краями хіба можна весь час не потрапляти в халепи? Це неможливо, звісно.
Знаючи, як виглядає зараз війна в України, можна помітити, як багато матеріалу автор використав з власного досвіду українського військового — саме через весь цей жах, бруд, абсурд та епідемію жорстокості "Пісня відкритого шляху" місцями так дуже конотує для мене з "Кривавим меридіаном". І навіть значну кількість діалогів я можу легко уявити десь в умовах Дикого Сходу європейської України.
Мені складно навіть припустити, скільки часу та зусиль Артему вартувало дослідити час і простір США середини ХІХ ст. щоби розповісти таку історію, але ж як талановито йому вдалося занурити мене у начебто геть чужий, але такий близький для сучасного українця світ. Світ, в якому відбувається тотальна битва за свободу. Битва, яка ніколи не закінчується.
Утім, цілковиту сатисфакцію та винагороду від читання книги я отримав у той момент, коли Гнат під час своєї подорожі натрапляє на розтрощену валізу з книжками — в цій сцені я впізнаю і знайдений у назавжди покинутій сільській хаті "Кобзар", і вояка, який читає книгу Тімоті Снайдера в окопі, і обвуглені примірники книг, привезені зі знищеної типографії "Фактор-Друк" у Харкові...
І я би дуже хотів, щоби хтось нарешті красиво і якісно видав українською мовою ту книгу, яку Гнат прихопив з собою і читає вголос Сему біля ватри десь там, на останніх сторінках "Пісні відкритого шляху".
Звісно, "Пісня відкритого шляху" Артема Чеха — не зовсім вестерн. Але для тих, хто читав або дивився вестерни у дитинстві, хто знає щось про "Кривавий меридіан" Кормака Маккарті чи "Балладу Бастера Скраггса" братів Коенів — ті впізнають цю естетику з перших нот.
Будь-який вестерн, навіть той із них, який не зовсім вестерн — це завжди роад муві. Тому в новому романі Артема Чеха герої весь час кудись їдуть.
Перш ніж вирушити верхи на північний захід США, українець Гнат встиг побути кріпаком, подався у москалі, де взяв участь у Кримській війні, потрапив у полон, потім в Англію, був моряком, працівником залізниці і, зрештою, став частиною однієї з найбільших битв за свободу в історії світу — Громадянської війни у США.
Але "Пісня відкритого шляху" — не так роман про війну, як про її побічні ефекти та наслідки: зруйновану економіку і знищену взаємодію між людьми, беззаконня, випалені міста та ранчо, зруйновані життя людей, голод, самосуди, мародерство, масові вбивства, катування та повний безлад.
Гната всі називають "росіянином", він це заперечує, але завжди отримує на це одну і ту ж саму відповідь — "Байдуже!".
Разом із Гнатом американськими штатами подорожує "ніґґер" Сем. Війна між Союзом та Конфедерацією триває, але Гнат і Сем задовбалися воювати і намагаються від неї втекти. Не завжди успішно, бо по дорозі їм зустрічаются вояки з Півночі, прихильники рабства з Півдня, чорношкірі втікачі, німецькі колоністи, шерифи, садисти, дезертири, мародери, партизани, повстанці, священники, а також "шльондри, герої, пиворізи, мочиморди, салоїди, голодранці, дуболоми, сажотруси, козолупи, недоріки, менестрелі, проститутки — а всіх інших перелічити просто неможливо".
Подорожуючи такими неспокійними краями хіба можна весь час не потрапляти в халепи? Це неможливо, звісно.
Знаючи, як виглядає зараз війна в України, можна помітити, як багато матеріалу автор використав з власного досвіду українського військового — саме через весь цей жах, бруд, абсурд та епідемію жорстокості "Пісня відкритого шляху" місцями так дуже конотує для мене з "Кривавим меридіаном". І навіть значну кількість діалогів я можу легко уявити десь в умовах Дикого Сходу європейської України.
Мені складно навіть припустити, скільки часу та зусиль Артему вартувало дослідити час і простір США середини ХІХ ст. щоби розповісти таку історію, але ж як талановито йому вдалося занурити мене у начебто геть чужий, але такий близький для сучасного українця світ. Світ, в якому відбувається тотальна битва за свободу. Битва, яка ніколи не закінчується.
Утім, цілковиту сатисфакцію та винагороду від читання книги я отримав у той момент, коли Гнат під час своєї подорожі натрапляє на розтрощену валізу з книжками — в цій сцені я впізнаю і знайдений у назавжди покинутій сільській хаті "Кобзар", і вояка, який читає книгу Тімоті Снайдера в окопі, і обвуглені примірники книг, привезені зі знищеної типографії "Фактор-Друк" у Харкові...
І я би дуже хотів, щоби хтось нарешті красиво і якісно видав українською мовою ту книгу, яку Гнат прихопив з собою і читає вголос Сему біля ватри десь там, на останніх сторінках "Пісні відкритого шляху".
Read
July 26, 2024Це поширений сюжет - біла людина вирушає в надра темних диких країв, щоб духовно збагатитися і/чи здійснити якісь свої відкриття щодо своєї особистості або людської природи. Ті інші землі не мають окремого буття, вони існують і важливі лише як тренажер для особистості білого оповідача. "Серце пітьми" з його відкриттям про темну природу людини на тлі епохи, котра, загалом, була останньою добою з вірою в прогрес. На іншому полюсі - "Їж, молися, кохай" з його консумеристською прощею.
Так от, "Пісня відкритого шляху" - реверс цього сюжету: людина з країни, яка в той момент існує тільки в фантазіях і піснях, приїздить у США. І така: чуєш-слишиш, мені взагалі похуй+поєбать на ці ваші місцеві розборки, ви - тільки метафора для мого шляху, а так кому ви там цікаві взагалі? І це зухвальство настільки захоплює й підкуповує, що аж подих перехоплює. У нас у літературній панорамі завжди було досить багато історичних романів, бо нам треба відповідати на питання, хто ми і чому маємо право жити - але тільки на контрасті розумієш, як мало історичних романів про інші країни, а це мусить бути, ми маємо право на свій погляд на світ у цілому. Спасибі "Пісні" за цю сміливість.
Український кріпак потрапляє в США часів Громадянської війни й починає відвойовувати свободу чужим поневоленим людям, коли не може запропонувати свободи своїм. Я, звичайно, дуже сильно тримаю кулаки за те, щоб, якщо це візьмуться перекладати англійською, то перекладач усе ж допилював певні моменти для зрозумілості кінцевій аудиторії, тому що це *ми* розуміємо, що раби, які відмовляються боротися за свою свободу - це про нас і наші стосунки з війною, а для американців це, ймовірно, прочитуватиметься як расизм. Американцям важко пояснити концепцію, умовно кажучи, "рабів до раю не пускають" - бо для нас це про особисту відповідальність, а для них це буде про добивати жертву великої історичної несправедливості. Але це, повторюся, - попри вивірені деталі антуражу, - взагалі не про США у ХІХ столітті, це про Україну в ХХІ столітті (і то радше періоду АТО/ООС, аніж повномасштабки - бо наголошування на гаслах про "одна частина країни годує другу частину країни" і внутрішній розкол це радше маркери того часу).
Емоційно для мене книжка була трошки надто рівною - починається з того, що війна лишає по собі випалені ландшафти, й закінчується тим же (а ще мене страшенно дратувала тамтешня менік піксі дрім гьорл, ах, вона така ексцентрична, ах, вона з такою екстравагантною припиздю) - але яке ж там красиве риштування з наскрізних мотивів і образів. Чого варте, скажімо, постійне неправильне називання і перекручення імен, що, думаю, підкреслює колізії зі сприйняттям героя (якого всі називають росіянином, блукає він з чужими документами на ім'я поляка, а українцем буде визнаний тільки на надгробку - не спойлер, бо це винесено за час дії твору й за багато років по тому).
Також не можу не зауважити, що видання дуже красиве і тактильно приємне.
Загалом, чи це буде улюблена моя книжка? Ні. Але я в захваті від того, що такі зухвалі тейки в нас з'являються - ми маємо право розказувати історію світу крізь призму нас.
Так от, "Пісня відкритого шляху" - реверс цього сюжету: людина з країни, яка в той момент існує тільки в фантазіях і піснях, приїздить у США. І така: чуєш-слишиш, мені взагалі похуй+поєбать на ці ваші місцеві розборки, ви - тільки метафора для мого шляху, а так кому ви там цікаві взагалі? І це зухвальство настільки захоплює й підкуповує, що аж подих перехоплює. У нас у літературній панорамі завжди було досить багато історичних романів, бо нам треба відповідати на питання, хто ми і чому маємо право жити - але тільки на контрасті розумієш, як мало історичних романів про інші країни, а це мусить бути, ми маємо право на свій погляд на світ у цілому. Спасибі "Пісні" за цю сміливість.
Український кріпак потрапляє в США часів Громадянської війни й починає відвойовувати свободу чужим поневоленим людям, коли не може запропонувати свободи своїм. Я, звичайно, дуже сильно тримаю кулаки за те, щоб, якщо це візьмуться перекладати англійською, то перекладач усе ж допилював певні моменти для зрозумілості кінцевій аудиторії, тому що це *ми* розуміємо, що раби, які відмовляються боротися за свою свободу - це про нас і наші стосунки з війною, а для американців це, ймовірно, прочитуватиметься як расизм. Американцям важко пояснити концепцію, умовно кажучи, "рабів до раю не пускають" - бо для нас це про особисту відповідальність, а для них це буде про добивати жертву великої історичної несправедливості. Але це, повторюся, - попри вивірені деталі антуражу, - взагалі не про США у ХІХ столітті, це про Україну в ХХІ столітті (і то радше періоду АТО/ООС, аніж повномасштабки - бо наголошування на гаслах про "одна частина країни годує другу частину країни" і внутрішній розкол це радше маркери того часу).
Емоційно для мене книжка була трошки надто рівною - починається з того, що війна лишає по собі випалені ландшафти, й закінчується тим же (а ще мене страшенно дратувала тамтешня менік піксі дрім гьорл, ах, вона така ексцентрична, ах, вона з такою екстравагантною припиздю) - але яке ж там красиве риштування з наскрізних мотивів і образів. Чого варте, скажімо, постійне неправильне називання і перекручення імен, що, думаю, підкреслює колізії зі сприйняттям героя (якого всі називають росіянином, блукає він з чужими документами на ім'я поляка, а українцем буде визнаний тільки на надгробку - не спойлер, бо це винесено за час дії твору й за багато років по тому).
Також не можу не зауважити, що видання дуже красиве і тактильно приємне.
Загалом, чи це буде улюблена моя книжка? Ні. Але я в захваті від того, що такі зухвалі тейки в нас з'являються - ми маємо право розказувати історію світу крізь призму нас.
June 1, 2024
Перш за все велика повага пану Чеху за таке сміливе рішення, а саме за сміливість написати роман про Америку ХІХ ст. будучи українцем ХХІ ст.
Крім сміливості, щоб написати такий роман потрібні значні знання та ще більше досліджень, щоб у читача не виникало ні крихти сумніву у правдивості історії. Це автору вдалось. Єдине, що викликало у мене сумніви це діалоги. Іноді складалось враження, що такі бесіди і думки більше властиві людям нашого століття ніж ХІХ, хоча це відчуття може бути цілком суб'єктивним.
Що ж до історії, то вона захопила з перших сторінок трохи збавивши темп під кінець, але численні пригоди просто "змушували" читати не зупиняючись. Читаючи я добре уявляв описані місця та події, послуговуючись переглянутими старими американськими фільмами, прочитаними книгами американської літератури зі шкільної програми та пройденими комп'ютерними іграми.
Крім сміливості, щоб написати такий роман потрібні значні знання та ще більше досліджень, щоб у читача не виникало ні крихти сумніву у правдивості історії. Це автору вдалось. Єдине, що викликало у мене сумніви це діалоги. Іноді складалось враження, що такі бесіди і думки більше властиві людям нашого століття ніж ХІХ, хоча це відчуття може бути цілком суб'єктивним.
Що ж до історії, то вона захопила з перших сторінок трохи збавивши темп під кінець, але численні пригоди просто "змушували" читати не зупиняючись. Читаючи я добре уявляв описані місця та події, послуговуючись переглянутими старими американськими фільмами, прочитаними книгами американської літератури зі шкільної програми та пройденими комп'ютерними іграми.
December 25, 2025
— Ми не візьмемо з собою банджо.
— Тоді наша подорож втрачає будь-який сенс. Ми візьмемо з собою банджо.
У мене було 2 доби, 4 потяга і дорога в 1500 км довжиною, загальною тривалістю 25 годин, тож книга була потрібна відповідна.
І я не знаю жодної, яка лягла б краще за Пісню відкритого шляху.
Книга, яку хочеться прочитати запоєм, не відриваючись. Офігенна динаміка сюжету з перших сторінок. Я була готова, що десь в середині тексту темп трохи сповільниться, але ні. Майже 500 сторінок суцільного драйву.
Я не знаю, як цей текст можуть сприйняти сучасні політкоректні американці, але ми дуже добре знаємо, як розуміти оце: "Якби не негри, війни б не було". Або оце: "Хто ми є зараз — це те, що ми робили весь цей час."
По завершенні книги в мене залишилось лише одне питання: звідки Чех знає, які на смак ондатра і опосум?
Гаряче раджу!
— Тоді наша подорож втрачає будь-який сенс. Ми візьмемо з собою банджо.
У мене було 2 доби, 4 потяга і дорога в 1500 км довжиною, загальною тривалістю 25 годин, тож книга була потрібна відповідна.
І я не знаю жодної, яка лягла б краще за Пісню відкритого шляху.
Книга, яку хочеться прочитати запоєм, не відриваючись. Офігенна динаміка сюжету з перших сторінок. Я була готова, що десь в середині тексту темп трохи сповільниться, але ні. Майже 500 сторінок суцільного драйву.
Я не знаю, як цей текст можуть сприйняти сучасні політкоректні американці, але ми дуже добре знаємо, як розуміти оце: "Якби не негри, війни б не було". Або оце: "Хто ми є зараз — це те, що ми робили весь цей час."
По завершенні книги в мене залишилось лише одне питання: звідки Чех знає, які на смак ондатра і опосум?
Гаряче раджу!
June 23, 2024
от є книги, у яких ніби нічого принципово нового, а в цій — ніби
принципово нічого нового
. склалося враження, що всі цікаві американські бурлацькі пригодницькі романи чех перечитав, а нових не пишуть, бо жанр вийшов з моди, тож довелося йому самостійно писати собі новий такий роман) у чому нічого поганого немає, звісно.
тішить, що книжка вийшла влітку, а це, як відомо, час пригодницьких романів. тішить атмосфера в ній і описи природи, я переслухала багато улюбленої музики у процесі, навіть невеличкий плейлист організувався от https://open.spotify.com/playlist/2On..., тішить гумор, синтаксична легкість, знайома рука, вражає колосальна робота над історично-культурним матеріалом. окремо дякую за гарний папір)
якщо це писалося для закордонного читача (а іноді здається, що саме мені тут ловити нічого, тоді як якомусь джону буде одкровення на одкровенні — і рабство в обох країнах було, і русь не росія, і ярослав, король великої країни, у якій потім усе пішло прахом, і я-вам-не-росіянин тощо) — то браво. мені здається, що з усіх народів цієї планети найбільше ми схожі якраз на американців, а вони — на нас. гадаю, ця книга для багатьох підсвітить цю неочікувану спорідненість.
але за всієї безмежної поваги до чеха й ніжної любові до пригодницьких романів про часи громадянської війни у сша та роуд-мувіків, на цьому плюси особисто для мене закінчуються. проблема не в тому, що немає якогось подвійного дна, внутрішнього сюжету чи переосмислення. тут не треба цього шукати, бо тут цього й не повинно, не збиралося бути. у мене не було нерелевантних очікувань, крім, можливо, того, що я з минулого арсеналу ждала на нову книгу чеха. я брала до рук підлітковий пригодницький роман (натякає усе від обкладинки до назви й анотації) й очікування були відповідними, але канонічний сюжет не робе, архетипічні для цього жанру персонажі не дихають, на жаль, усе на поверхні, паралелі очевидні, конфлікти пласкі, навала деталей часто не виглядає органічною, а такою, буцім автор так багато часу витратив на вивчення епохи, що не міг допустити втрату бодай одного факту. особливо неприємно за персонажів, бо я люблю чехових персонажів, проте найбільше, шо викликають герої “пісні” — ліниве роздратування. як сказав дональд (карикатурний мазунчик) про гната, “сер… мене вже нудить від вашого показного зухвальства”. сестра ж дональда й подруга гната хайке — істерично-загадкова менік піксі дрім щіт, про яку сам гг каже, що “і я справді не розумів її. я вже давно покинув надію збагнути її до кінця”. сем, бім, поллі мають так багато фактурних рис, і при тому… ніякі. динаміка між героями ще штучніша й передбачуваніша (у поганому сенсі) за сюжет. наприклад, ти знаєш, що за два абзаци він заправить їй волосся за вухо, та кринджуєш завчасно. і таких от прийомчиків із не дуже свіжого кіна немало.
це єдина книга чеха, яку я точно не перечитуватиму, але я рада, що вона є
тішить, що книжка вийшла влітку, а це, як відомо, час пригодницьких романів. тішить атмосфера в ній і описи природи, я переслухала багато улюбленої музики у процесі, навіть невеличкий плейлист організувався от https://open.spotify.com/playlist/2On..., тішить гумор, синтаксична легкість, знайома рука, вражає колосальна робота над історично-культурним матеріалом. окремо дякую за гарний папір)
якщо це писалося для закордонного читача (а іноді здається, що саме мені тут ловити нічого, тоді як якомусь джону буде одкровення на одкровенні — і рабство в обох країнах було, і русь не росія, і ярослав, король великої країни, у якій потім усе пішло прахом, і я-вам-не-росіянин тощо) — то браво. мені здається, що з усіх народів цієї планети найбільше ми схожі якраз на американців, а вони — на нас. гадаю, ця книга для багатьох підсвітить цю неочікувану спорідненість.
але за всієї безмежної поваги до чеха й ніжної любові до пригодницьких романів про часи громадянської війни у сша та роуд-мувіків, на цьому плюси особисто для мене закінчуються. проблема не в тому, що немає якогось подвійного дна, внутрішнього сюжету чи переосмислення. тут не треба цього шукати, бо тут цього й не повинно, не збиралося бути. у мене не було нерелевантних очікувань, крім, можливо, того, що я з минулого арсеналу ждала на нову книгу чеха. я брала до рук підлітковий пригодницький роман (натякає усе від обкладинки до назви й анотації) й очікування були відповідними, але канонічний сюжет не робе, архетипічні для цього жанру персонажі не дихають, на жаль, усе на поверхні, паралелі очевидні, конфлікти пласкі, навала деталей часто не виглядає органічною, а такою, буцім автор так багато часу витратив на вивчення епохи, що не міг допустити втрату бодай одного факту. особливо неприємно за персонажів, бо я люблю чехових персонажів, проте найбільше, шо викликають герої “пісні” — ліниве роздратування. як сказав дональд (карикатурний мазунчик) про гната, “сер… мене вже нудить від вашого показного зухвальства”. сестра ж дональда й подруга гната хайке — істерично-загадкова менік піксі дрім щіт, про яку сам гг каже, що “і я справді не розумів її. я вже давно покинув надію збагнути її до кінця”. сем, бім, поллі мають так багато фактурних рис, і при тому… ніякі. динаміка між героями ще штучніша й передбачуваніша (у поганому сенсі) за сюжет. наприклад, ти знаєш, що за два абзаци він заправить їй волосся за вухо, та кринджуєш завчасно. і таких от прийомчиків із не дуже свіжого кіна немало.
це єдина книга чеха, яку я точно не перечитуватиму, але я рада, що вона є
June 14, 2024
Це був однозначно незвичний для мене досвід. Вестерни і історії постійної подорожі явно не той жанр, який я читаю часто і на який звертаю увагу так взагалі. Ця книга зацікавила мене перш за все ідеєю - українця, який бере участь у громадянській війні Америки і знаходить себе. Трішки лякала розміром, але оповідь йшла бадьоро - тому читалося легко.
Цікаво як би цю книгу сприйняли американці. Оскільки уже неодноразово був наратив, що раби були тільки темношкірі, а білі завжди винні і гнобителі.
+100 авторові до карми за те, що описав реалії подорожей для жінки. Бо часто автори забувають, що в жінок є місячні і вони нікуди магічно не зникають, якщо в героїні зараз не зручно їх мати.
Гарно написано пошук ідентичності головного героя - від якоїсь байдужості - до агресивного відстоювання ідентифікації як українця. І як це обіграно в виборі партнерки - бо тут “байдуже” не та відповідь.
Мені сподобався цей уривок, бо він описує не тільки відчуття героя, а й багатьох з нас у цій війні.
Все ж є речі, які я б змінила. Мені здається, що оповідь можна було скоротити - ідеї передані через шлях і людей на ньому повторювалися. Від цього втрачалося напруження і пригоди скидалися місцяи одноманітно.
Також, кінцівка видалася приклеєною. Автор сам зазначав, що писав її пізніше і забув, що хотів зробити. Мені цей перехід до останнього розділу був рваним - ніби ще частину оповіді загубили по дорозі.
Я бачу цю книгу як фільм і досить класний - бо вона дуже кінематографічна.
Автор великий молодець - боронячи нашу країну і далі продовжує творити. Буду чекати його наступні роботи.
Цікаво як би цю книгу сприйняли американці. Оскільки уже неодноразово був наратив, що раби були тільки темношкірі, а білі завжди винні і гнобителі.
+100 авторові до карми за те, що описав реалії подорожей для жінки. Бо часто автори забувають, що в жінок є місячні і вони нікуди магічно не зникають, якщо в героїні зараз не зручно їх мати.
Гарно написано пошук ідентичності головного героя - від якоїсь байдужості - до агресивного відстоювання ідентифікації як українця. І як це обіграно в виборі партнерки - бо тут “байдуже” не та відповідь.
Мені сподобався цей уривок, бо він описує не тільки відчуття героя, а й багатьох з нас у цій війні.
Все це скидалося на якесь марення, на безкінечну гонитвуза привидами.
Куди я йшов? Куди біг стільки часу, куди несли мене мусони і пасати, хто всі ці люди і чому вони поруч зі мною?
Я стояв посеред вулиці, тримаючись за шию Бридкого Бена, й не відчував ані найменшого бажання рухатися далі. Усе втратило сенс, усе втратило смисл. А найгірше, що я не мав своєї гавані, де міг би стати на рейд, обтріпатися, роззирнутися, щось згадати і про щось подумати. Про щось важливе. Не про виживання, не про відділення шкіри від мʼяса, не про криваву природу війни і не про бажання зігрітися, виспатися, наїстися. А про щось таке, про що я думав, коли засинав на мʼякій соломі, працюючи на залізниці Пенсильванія сентрал, коли мріялося, хотілося, дихалося і любило-ся. Тоді я мріяв про гори — і мав гори. Я мріяв про коней — і мав коней. Я мріяв про вільні тихі вечори, що гаялися у грі в шотландський віст, — і я мав це. Куди ж далі? Кому принести чергову жертву, аби стати щасливим? Я втомився жити.
Я втомився бігти. Я втомився ненавидіти, боятися і битися.
Єдине, що я мав, окрім примарної, ледь видимої цілі відшукати Девіда, — це шлях. І я боявся його, ненавидів його, бо навіть не уявляв, де знайти сили для нової подорожі.
Все ж є речі, які я б змінила. Мені здається, що оповідь можна було скоротити - ідеї передані через шлях і людей на ньому повторювалися. Від цього втрачалося напруження і пригоди скидалися місцяи одноманітно.
Також, кінцівка видалася приклеєною. Автор сам зазначав, що писав її пізніше і забув, що хотів зробити. Мені цей перехід до останнього розділу був рваним - ніби ще частину оповіді загубили по дорозі.
Я бачу цю книгу як фільм і досить класний - бо вона дуже кінематографічна.
Автор великий молодець - боронячи нашу країну і далі продовжує творити. Буду чекати його наступні роботи.
March 25, 2025
Дуже гарно написаний пригодницький вестерн з мальовничими краєвидами та гнітючим реалізмом війни. Не скажу, що книга дала мені щось екстра, але я прекрасно провела з нею час (ще й ввімкнула Red Dead Redemption ambience на фоні, дуже додає до атмосфери, раджу!).
August 20, 2024
це було чудово. шкода, я бидло з смт і не зрозуміла відсотків 80 відсилок, але історія ахуєнно прописана, доводилось не раз гуглити події, аби перебувати в контексті. 100/100
June 14, 2024
Дисклеймер: тут спойлери
Це найбільш нечехівська книга з усіх книжок Чеха. Але я занадто люблю Чеха, щоб ця книга мені не сподобалася.
Сюжет – занадто одноманітний. Фактично, щось що відбувається і впливає на хід подій – це лише перша частина книги, де Гнат дістається Америки, та завершальна частина, коли вони прибувають на ферму Хайке.
Поміж цього – дуже тягучі монотонні та однакові події: Гнат та Сем кудись їдуть, потрапляють в халепу, виплутуються, їдуть далі. Навіть поява пані Хайке з братом не надто дають різноманітности сюжету, лиш трохи змінюють його вектор.
І якщо читання першої частини книги я перебивав читанням ишних книг, щоб розтягнути «Пісню..», бо очікував, що завершу книгу за день, то далі я вимушений був читати ще щось, щоб розбавляти усю рутину подорожей Сема і Гната.
І в цей момент [читання середньої частини книги] мені здавалося, що я дивлюся серіал. В хорошому і поганому сенсі. В хорошому – бо хочеться швидше ще одну наступну серію, може там буде цікавіше, адже перші серії були цікаві. В поганому – я не переживаю за героїв абсолютно. Особливість серіалів в тому, що іноді сюжет не рухається глобально, і на кінець серії все стає на свої місця. Так і тут, кожна пригодонька сприймається радше як якась тимчасова перешкода на шляху героїв. І Чех максимально цьому підігрує. Гнат сам каже, що його не вбити. Аналогічно, Гнат не вірить у смерть Сема, не вірю в неї і я, і, звісно ж що, в кульмінаційний момент Сем повертається [у сюжет].
І ��ому мені було занадто важко співчувати чи емпатувати героям. Це як дивитися черговий фільм «марвел» – Залізна Людина завжди перемагає. Якщо Залізна Людина померла, то це кінець саги.
Так і у «Пісні відкритого шляху» – залізна людина Гнат помирає в кінці. Мені особисто сподобався цей різкий перехід, хоч і цікаво який мав бути оригінальний фінал. (Сам Артем зазначив, що він забув як він хотів завершити книжку, тому йому довелося перечитувати все написане і придумати фінал заново)
А всі люди яких на шляху зустрічають головні ге��ої – це майже завжди односторонні пласкі персонажі, у яких виключно епізодична роль, що полякає в тому щоб дати подорожувальникам їсти-пити або підкувати коня.
Занадто одноманітно.
Можна звісно сказати, що ця одноманітність передає відчуття безмежних прерій Америки і сказати ще решту патосних речей, але-е-е-е-е.. Як на мене ця одноманітність йде в мінус динаміці сюжету.
Що ще сподобалося, так це деталізація подій та імен, відчутно, що Артем проробив монументальну роботу досліджуючи той період життя Америки.
Також й подобається проговорення того, що українці, фактично, під час кріпацтва були в рабстві.
Що ще в книжці впадає в око – то це паралелі із Російсько-Українською війною, і... І мені здається це шкодить книзі.
Шкодить, бо попри все написане мною вище, це хороша книга, але відчуваю/передбачаю до неї будуть приписувати дуже багато патосу й говорити у патетичних тонах про важкість життя "тоді" і "тепер".
Цікаво насправді ще, що б про цю книгу подумали американці. Наскільки б вона сподобалася їм. Як на мене, це дуже непоганий спосіб залучити іноземну авдиторію до українського автора.
Для мене це три зірочки, мені замало тут Чеха, але передбачаю номінації та перемоги у різного типу «Книга року» конкурсах, тому ви прочитайте обов’язково. Раджу.
З нетерпінням чекаю наступної книги Артема.
Це найбільш нечехівська книга з усіх книжок Чеха. Але я занадто люблю Чеха, щоб ця книга мені не сподобалася.
Сюжет – занадто одноманітний. Фактично, щось що відбувається і впливає на хід подій – це лише перша частина книги, де Гнат дістається Америки, та завершальна частина, коли вони прибувають на ферму Хайке.
Поміж цього – дуже тягучі монотонні та однакові події: Гнат та Сем кудись їдуть, потрапляють в халепу, виплутуються, їдуть далі. Навіть поява пані Хайке з братом не надто дають різноманітности сюжету, лиш трохи змінюють його вектор.
І якщо читання першої частини книги я перебивав читанням ишних книг, щоб розтягнути «Пісню..», бо очікував, що завершу книгу за день, то далі я вимушений був читати ще щось, щоб розбавляти усю рутину подорожей Сема і Гната.
І в цей момент [читання середньої частини книги] мені здавалося, що я дивлюся серіал. В хорошому і поганому сенсі. В хорошому – бо хочеться швидше ще одну наступну серію, може там буде цікавіше, адже перші серії були цікаві. В поганому – я не переживаю за героїв абсолютно. Особливість серіалів в тому, що іноді сюжет не рухається глобально, і на кінець серії все стає на свої місця. Так і тут, кожна пригодонька сприймається радше як якась тимчасова перешкода на шляху героїв. І Чех максимально цьому підігрує. Гнат сам каже, що його не вбити. Аналогічно, Гнат не вірить у смерть Сема, не вірю в неї і я, і, звісно ж що, в кульмінаційний момент Сем повертається [у сюжет].
І ��ому мені було занадто важко співчувати чи емпатувати героям. Це як дивитися черговий фільм «марвел» – Залізна Людина завжди перемагає. Якщо Залізна Людина померла, то це кінець саги.
Так і у «Пісні відкритого шляху» – залізна людина Гнат помирає в кінці. Мені особисто сподобався цей різкий перехід, хоч і цікаво який мав бути оригінальний фінал. (Сам Артем зазначив, що він забув як він хотів завершити книжку, тому йому довелося перечитувати все написане і придумати фінал заново)
А всі люди яких на шляху зустрічають головні ге��ої – це майже завжди односторонні пласкі персонажі, у яких виключно епізодична роль, що полякає в тому щоб дати подорожувальникам їсти-пити або підкувати коня.
Занадто одноманітно.
Можна звісно сказати, що ця одноманітність передає відчуття безмежних прерій Америки і сказати ще решту патосних речей, але-е-е-е-е.. Як на мене ця одноманітність йде в мінус динаміці сюжету.
Що ще сподобалося, так це деталізація подій та імен, відчутно, що Артем проробив монументальну роботу досліджуючи той період життя Америки.
Також й подобається проговорення того, що українці, фактично, під час кріпацтва були в рабстві.
Що ще в книжці впадає в око – то це паралелі із Російсько-Українською війною, і... І мені здається це шкодить книзі.
Шкодить, бо попри все написане мною вище, це хороша книга, але відчуваю/передбачаю до неї будуть приписувати дуже багато патосу й говорити у патетичних тонах про важкість життя "тоді" і "тепер".
Цікаво насправді ще, що б про цю книгу подумали американці. Наскільки б вона сподобалася їм. Як на мене, це дуже непоганий спосіб залучити іноземну авдиторію до українського автора.
Для мене це три зірочки, мені замало тут Чеха, але передбачаю номінації та перемоги у різного типу «Книга року» конкурсах, тому ви прочитайте обов’язково. Раджу.
З нетерпінням чекаю наступної книги Артема.
July 24, 2024
я трохи збентежена цією книгою
November 10, 2024
Класна жанрова історія яку було б цікаво глянути на великому екрані. Чех показав, що він може писати щось якісне за рамками нашого з вами простору і в нього це прекрасно вийшло. Шанувальникам "True Grit" читати обов’язково😎
April 6, 2025
Цей роман належить до досить незвичайного жанру, геть непритаманного для української літератури - вестерну, адже я не можу згадати інші вестерни, написані коли-небудь українськими письменниками(-цями), ба більше, це начебто чи не перший такий твір, в якому мова йде про українця як героя вестерну. Проте наш герой - це не шаблонізований ковбой в стилі фільмів Серджіо Леоне, тут також є стрілянина, бандити, пограбування, проте у Чеха все це більш похмуре, місцями майже безнадійне та часто криваве.
Отже, головний герой - українець Гнат, потрапляє в Америку після полону, в якому він опинився під час перебігу Кримської війни, але майже саме в той час в самій Америці починається вже своя власна війна - Громадянська, і Гнату доводиться і в ній також брати участь:
Але це компенсується суттєвою перевагою - мені дуже сподобалась легка іронічність діалогів та деяких ситуацій, в які потрапляють герої, незважаючи на загалом похмурий контекст та навколишнє середовище, пошматоване війною:
Книга однозначно варта уваги, раджу обома руками.
Отже, головний герой - українець Гнат, потрапляє в Америку після полону, в якому він опинився під час перебігу Кримської війни, але майже саме в той час в самій Америці починається вже своя власна війна - Громадянська, і Гнату доводиться і в ній також брати участь:
Якщо ви спитаєте, а ви, звісно, не спитаєте, скількох людей за останні два роки вбив я, то сильно здивуєтеся, дізнавшись, що з такою кількістю ви і за все своє життя не були знайомі.Автор піднімає низку важливих проблемних питань - національної самоідентичності, расове, патріотизму, вибору тощо. Тут можна знайти чіткі паралелі і з нашою війною також:
Вони так хотіли цієї війни і так носилися зі своєю сецесією, наче оголосити про відокремлення від решти країни - це найбільше з можливих людських досягнень. Ну тепер копайте, копайте могили!Серед недоліків можна виділити те, що книга начебто написана з точки зору ретроспективи, бо деякі речі неможливо інакше пояснити, проте в книзі нема жодного натяку на те, що це Гнат згадує події свого минулого.
Але це компенсується суттєвою перевагою - мені дуже сподобалась легка іронічність діалогів та деяких ситуацій, в які потрапляють герої, незважаючи на загалом похмурий контекст та навколишнє середовище, пошматоване війною:
Лікар приклав змочену ганчірку до рани. Я смикнувся. Він подув собі в бороду, ніби це мало мене заспокоїти.Я був на зустрічі з автором, яку проводила Літосвіта, і там він розповідав, як ретельно працював над романом, як опрацьовував архіви, як три дні шукав, що в ті часи представляла собою жіноча прокладка, адже він досить багато уваги приділив образу Хайке - центральному жіночому образу в романі, і справді така от детальність та скрупульозність викликає неабияку повагу. До кінця закінчити роман, саме так як планувалось, завадив початок повномасштабної війни, і йому довелося на деякий час відкласти над ним роботу, а тоді, коли повернувся до твору, то закінчення вийшло більш скороченим та зіжмаканим, за його словами. Але як на мене, все досить читабельно, і якогось логічного неузгодження я не побачив.
Книга однозначно варта уваги, раджу обома руками.
July 5, 2024
3,7* Початок затягнутий, кінець оперетковий, одне й те саме в різних декораціях - щоб що? Пафосно прочитати вірш Волта Вітмена? Сприйняття героя українцем - з якого дива? І взагалі Америка - навіщо?
August 14, 2024
чудовий вестерн у стилі Тарантіно. насичений і динамічний сюжет у центрі громадянської війни, що шматує американські штати.
зброя, кров, стрімкий ритм історії. воля та ціна її здобуття як головна ідея. мені попало в настрій, я добре відпочив з цією книгою.
зброя, кров, стрімкий ритм історії. воля та ціна її здобуття як головна ідея. мені попало в настрій, я добре відпочив з цією книгою.
April 12, 2025
3*
Після зустрічі в онлайн з А.Чехом, всі глибокі сенси, які я вбачала в сюжетних поворотах, чи наділяла суттєвим змістом вчинки героїв, автор нівелював своїм ставленням: “бо прикольно” та “бо вони обидва кончєні”.
Тож моя оцінка 3* і це за якість твору та роботу Чеха, а саме за скрупульозне та ретельне опрацювання матеріалів щодо Америки: її різноманітної природи та громадянської війни 1861-1865 рр. Сподіваюся, що А.Чех колись напише книгу, яка йому самому від початку і до кінця буде подобатись, хоч чимось, та матиме улюбленого героя, бо поки враження геть протилежні.
Після зустрічі в онлайн з А.Чехом, всі глибокі сенси, які я вбачала в сюжетних поворотах, чи наділяла суттєвим змістом вчинки героїв, автор нівелював своїм ставленням: “бо прикольно” та “бо вони обидва кончєні”.
Тож моя оцінка 3* і це за якість твору та роботу Чеха, а саме за скрупульозне та ретельне опрацювання матеріалів щодо Америки: її різноманітної природи та громадянської війни 1861-1865 рр. Сподіваюся, що А.Чех колись напише книгу, яка йому самому від початку і до кінця буде подобатись, хоч чимось, та матиме улюбленого героя, бо поки враження геть протилежні.
November 12, 2025
Поки читала цей роман, то чітко підібрала саундтрек до роману) і це - "Шибеник" Харцизів. Пісня передає оцей кочовий вайб.
Наш головний герой їде на коні по землі, яка палає в огні Громадянської війни в Америці. У нього є вірний товариш (по канону, бо герою потрібен друг), а також на шляху їм зустрічаються різні люди та пригоди. Нам розповідають про життя, дорогу, вибір, свободу, про пошуки себе та прагнення змін. Багато бруду, крові, несправедливості, жорстокості в описах боїв, солдат, наслідків після боя. Також варто зазначити, що роман несе і навчальний характер, в плані того, що тут є пласти інформації стосовно Громадянської війни в США.
Роман мені сподобався. Читати було легко, цікаво і весело (я про саундтрек вже казвлв, який у мене крутився в голові під час читання)
Наш головний герой їде на коні по землі, яка палає в огні Громадянської війни в Америці. У нього є вірний товариш (по канону, бо герою потрібен друг), а також на шляху їм зустрічаються різні люди та пригоди. Нам розповідають про життя, дорогу, вибір, свободу, про пошуки себе та прагнення змін. Багато бруду, крові, несправедливості, жорстокості в описах боїв, солдат, наслідків після боя. Також варто зазначити, що роман несе і навчальний характер, в плані того, що тут є пласти інформації стосовно Громадянської війни в США.
Роман мені сподобався. Читати було легко, цікаво і весело (я про саундтрек вже казвлв, який у мене крутився в голові під час читання)
June 18, 2024
"Пісня відкритого шляху" спочатку повертає у дитинство, повне пригод, уроків історії та географії, та вже невдовзі усіма можливими способами нагадує про жорстоку реальність - війну, не прикрашену, брудну та чорну. І зрештою шлях, який так чи інакше веде нас до світла.
October 18, 2024
Мені дуже сподобалося. Я обожнюю, як пише Артем Чех.
Ця книга - така собі "романтика фронтиру", дорожня історія, у якій ми з героєм та його спільниками подорожуємо крізь такий небезпечний континент. І як же мені було цікаво за цим спостерігати!
Але, крім поверхневого сюжетного рівня, книжка манила мене роздумами про рабство і свободу, війну і мир, кохання та ненависть. І хоч сетінг ми маємо 150-річної давнини, роздуми ці - дуже актуальні.
Читаючи роман, постійно згадувалися "Пригоди Гекльберіфіна" та новели Джека Лондона. Багато хто говорить про кінематографісність книжки, але я прям бачу відеогру за її мотивами, можна навіть на рушії Red Dead Redemption 2.
Під час обговорення з клубом була озвучена цікава паралель з "Інтернатом" Жадана, яка теж є дорожньою історією під час війни, де герою доводиться кимось опікуватися і багато розмірковувати. Я, хоч і читала "Інтернат", такої паралелі одразу не побачила, але мені вона здається цікавою.
Для мене це - одна з найкращих книжок сучукрліту, і я така рада, що у нас всіх є Артем Чех.
Повний відгук: https://t.me/kseniia_reads/451
Ця книга - така собі "романтика фронтиру", дорожня історія, у якій ми з героєм та його спільниками подорожуємо крізь такий небезпечний континент. І як же мені було цікаво за цим спостерігати!
Але, крім поверхневого сюжетного рівня, книжка манила мене роздумами про рабство і свободу, війну і мир, кохання та ненависть. І хоч сетінг ми маємо 150-річної давнини, роздуми ці - дуже актуальні.
Читаючи роман, постійно згадувалися "Пригоди Гекльберіфіна" та новели Джека Лондона. Багато хто говорить про кінематографісність книжки, але я прям бачу відеогру за її мотивами, можна навіть на рушії Red Dead Redemption 2.
Під час обговорення з клубом була озвучена цікава паралель з "Інтернатом" Жадана, яка теж є дорожньою історією під час війни, де герою доводиться кимось опікуватися і багато розмірковувати. Я, хоч і читала "Інтернат", такої паралелі одразу не побачила, але мені вона здається цікавою.
Для мене це - одна з найкращих книжок сучукрліту, і я така рада, що у нас всіх є Артем Чех.
Повний відгук: https://t.me/kseniia_reads/451
August 31, 2024
“Якщо одні люди народжуються для солодкого заласся, то цей хлопець народився для нескінченної ночі»
September 11, 2024
Не зовсім моя історія, але цілком заслужено захвалена іншими.
August 4, 2024
Книга, від якої неможливо відірватися.
June 14, 2024
Нема сенсу переказувати сюжет, бо він міг би бути й іншим. Мені в цій книзі цінним виявився саме Гнат, його думки, сни, марення, і оцей весь біль. І ще дещо поруч нього, блукає ідея, що на жаль наша війна не є якоюсь унікальною і на жаль інші люди страждають від воєн так само, навіть у цю саму секунду.
Смерть, втрати, дорога, байдужість, гнів, біль, сморід і так по колу.
Принаймні, Гнат Ружковський наприкінці книги зміг зробити майже неможливе - помитись. Про загоєння ран - навіть не йдеться бо це вже занадто складно. Подорож героя вгадується епізодично, однак ми знаємо що Гнат, дезертир і вбивця героєм не є. Знаємо, що подорож він ненавидить. То чи є вихід з вогню, диму і невідривного смороду смерті?
Виглядає, що попри загальну безглуздість усього, що відбувається під час війни,є місце маленьким чудесам: чиясь випадкова доброта, або викрут долі дає сили прожити ще кілька годин або днів. А далі знову треба їхати
Смерть, втрати, дорога, байдужість, гнів, біль, сморід і так по колу.
Принаймні, Гнат Ружковський наприкінці книги зміг зробити майже неможливе - помитись. Про загоєння ран - навіть не йдеться бо це вже занадто складно. Подорож героя вгадується епізодично, однак ми знаємо що Гнат, дезертир і вбивця героєм не є. Знаємо, що подорож він ненавидить. То чи є вихід з вогню, диму і невідривного смороду смерті?
Виглядає, що попри загальну безглуздість усього, що відбувається під час війни,є місце маленьким чудесам: чиясь випадкова доброта, або викрут долі дає сили прожити ще кілька годин або днів. А далі знову треба їхати
Read
July 30, 2024Ідея цікава, її втілення не дуже
December 15, 2024
Хоча я не завжди розуміла мотиви героїв, або мені не завжди подобалися їхні вчинки, а проте книга мені зайшла. Здається, що книга - про громадянську війну в США, та вчуваються в ній приховані, а часом і виразні, паралелі з українським сьогоденням.
***
"Загальна ненависть засуджується і церквою, і суспільством. Зате ненавидіти якусь конкретну групу людей вважається соціально прийнятним. Тим часом ненависть до всіх не призводить до системного насильства, а ненависть до однієї групи - навіть дуже"
***
"Загальна ненависть засуджується і церквою, і суспільством. Зате ненавидіти якусь конкретну групу людей вважається соціально прийнятним. Тим часом ненависть до всіх не призводить до системного насильства, а ненависть до однієї групи - навіть дуже"
December 14, 2025
Не дуже зрозуміло, що саме хотів написати Чех. Якщо це пригодницький роман-вестерн, то цей жанр уже давно втратив популярність і більше притаманний для підліткового віку (я краще почитаю Фенімора Купера або Майна Ріда, які писали про Дикий Захід із власного досвіду). Якщо це книга-алегорія про російсько-українську війну, то якось слабенько, алюзії на поточні події настільки прозорі, що навіть не цікаво їх згадувати (власне Чех пізніше написав книгу саме про нашу війну). Сам сюжет - це низка халеп, у які встрягає Гнат (український кріпак, що втік до Америки після полону в Кримській війні) і його приятель Сем (колишній раб, що втік із Півдня на Північ і доєднався до військ Союзу). Обидва вирішують дезертирувати з фронту в 1863 році та прямувати на Захід. Але шлях туди виявляється не таким легким, бо з ними постійно щось відбувається, але щоразу Гнат примудряється врятуватися. Така собі версія "Лемоні Снікет: 33 нещастя". Я так і не зрозумів, навіщо було накидати стільки пригод на голову головного героя: чи то заради комічного ефекту, чи заради пригодницького вайбу. Звісно, куди ж без фем фаталь: це донька німецьких емігрантів, чий батько - генерал федеральних військ, і Гнат зголошується за винагороду доставити її до батька. Це надає сюжету хоча б якогось сенсу, але це його не рятує. Герої пласкі, сюжетні ходи незрозумілі, комічні ефекти викликають хіба подив або позіхання, кінцівка взагалі ніяка. Короче, не раджу, хіба для розуміння творчості Чеха.
July 29, 2024
«Пісня відкритого шляху» — це роман, що дуже відрізняється від попередніх. Проте уважний читач завжди знайде щось знайоме і рідне у всіх текстах письменника: чи у США середини ХІХ ст, чи в Черкасах кінця ХХ століття.
« - Хто ти? - видушив я.
- А хто ти? - почулося у відповідь. - Хто ти, блядь, такий?»
Я знаходжу це в метафорах і майстерних описах деталей. У Чеха я насамперед обожнюю це смачне і деталізоване письмо. При цьому він примудряється не зробити текст занадто складним і обтяженим викрутасами. Для мене це означає майстерність левелу «бог письма», тому що занадто часто доводиться читати або щось занадто примітивне, або настільки всіяне порівняннями та зворотами, що не розумієш що ти щойно прочитала.
Отже, дія відбувається в часи Громадянської війни у США, а головним героєм є українець, якого вперто називають «росіянином». Весь текст він рухається, тому це схоже на роуд-муві. А що з ним відбувається і куди він зрештою прийшов - це вже самі читайте. Я вам дуже раджу цю книгу. Сама я рідко перечитую, але цю точно колись перечитуватиму. Отак сильно мені подобається.
« - Хто ти? - видушив я.
- А хто ти? - почулося у відповідь. - Хто ти, блядь, такий?»
Я знаходжу це в метафорах і майстерних описах деталей. У Чеха я насамперед обожнюю це смачне і деталізоване письмо. При цьому він примудряється не зробити текст занадто складним і обтяженим викрутасами. Для мене це означає майстерність левелу «бог письма», тому що занадто часто доводиться читати або щось занадто примітивне, або настільки всіяне порівняннями та зворотами, що не розумієш що ти щойно прочитала.
Отже, дія відбувається в часи Громадянської війни у США, а головним героєм є українець, якого вперто називають «росіянином». Весь текст він рухається, тому це схоже на роуд-муві. А що з ним відбувається і куди він зрештою прийшов - це вже самі читайте. Я вам дуже раджу цю книгу. Сама я рідко перечитую, але цю точно колись перечитуватиму. Отак сильно мені подобається.
April 3, 2025
Цінність цієї книги для мене в деталях, які зазвичай залишаються поза увагою. Наприклад, як жінки справлялися зі своїми періодами в дорозі? Що насправді означало "йти в москалі" на 20 років – куди саме потрапляли ці люди? Автор відкриває завісу над тими аспектами історії, які часто залишаються у тіні.
Це роман про шлях – зовнішній і внутрішній. Герої змінюються, усвідомлюють себе, проходять трансформацію. Важливе місце займають теми кріпацтва, рабства, війни та її наслідків. А ще – історія непростого кохання, прив’язаності, маніпуляцій.
Цікаво, що Артем Чех почав писати цю книгу ще до повномасштабного вторгнення, а завершував вже після її початку. І це відчувається. В якийсь момент здається, що він виріс із цієї теми або ж просто втомився і хотів якнайшвидше поставити фінальну крапку. Але майстерність автора рятує текст – стильний, гарно написаний, з доведеними сюжетними лініями.
Так, у мене є питання до сюжету, які не дають спокою. Але навіть попри це, книга залишає сильне враження і читається на одному подиху. Чех, як завжди, потужно.
Більше відгуків: https://t.me/knygonos
Це роман про шлях – зовнішній і внутрішній. Герої змінюються, усвідомлюють себе, проходять трансформацію. Важливе місце займають теми кріпацтва, рабства, війни та її наслідків. А ще – історія непростого кохання, прив’язаності, маніпуляцій.
Цікаво, що Артем Чех почав писати цю книгу ще до повномасштабного вторгнення, а завершував вже після її початку. І це відчувається. В якийсь момент здається, що він виріс із цієї теми або ж просто втомився і хотів якнайшвидше поставити фінальну крапку. Але майстерність автора рятує текст – стильний, гарно написаний, з доведеними сюжетними лініями.
Так, у мене є питання до сюжету, які не дають спокою. Але навіть попри це, книга залишає сильне враження і читається на одному подиху. Чех, як завжди, потужно.
Більше відгуків: https://t.me/knygonos
June 19, 2024
дуже рекомендую. сподобалось як все несеться в історії, загальна динаміка така, ніби читаєш і скачеш на коні) Є місця дуже болючі, є відверто страшні, але разом з тим величезна любов до життя, жарти, дружба і глибока чуттєвість, на яку здається уже не здатна людина в такі важкі часи, але вона є. а отже герої живі, і ми як читачі, теж живі
August 6, 2025
В анотації редактора цієї книги Сашка Бойченка написано, що "Пісню відкритого шляху" можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку" — і отут я б зупинилась...
Бо іншого боку, з якого можна розглядати цей роман, я не знайшла. Чех вирішив погратись в Америку — і як на мене, видав найневдаліший свій текст. Я ніжно люблю і його "Район Д", і "Хто ти такий?", але тут набагато більше, мені здається, вартує та робота, яка була пророблена в процесі написання текста, аніж сам текст.
Бо якщо викинути 2/3 написано, нічого не зміниться. Я читала цього товстунця всюди, брала його в подорож в надії на те, що він мені стане розрадою в дорозі, але ніт, це було нудно і затягнуто, персонажі якісь картонні, мотивації у них нема, розвитку також жодного. Єдине що можна з цього текста зробити пристойного, то це фільм.
А такі були надії ....
Бо іншого боку, з якого можна розглядати цей роман, я не знайшла. Чех вирішив погратись в Америку — і як на мене, видав найневдаліший свій текст. Я ніжно люблю і його "Район Д", і "Хто ти такий?", але тут набагато більше, мені здається, вартує та робота, яка була пророблена в процесі написання текста, аніж сам текст.
Бо якщо викинути 2/3 написано, нічого не зміниться. Я читала цього товстунця всюди, брала його в подорож в надії на те, що він мені стане розрадою в дорозі, але ніт, це було нудно і затягнуто, персонажі якісь картонні, мотивації у них нема, розвитку також жодного. Єдине що можна з цього текста зробити пристойного, то це фільм.
А такі були надії ....
August 21, 2025
Чесно, я взагалі не розумію, навіщо ця книжка. Відразу кажу дисклеймер — мене вистачило на 120 сторінок, а далі життя наше надто коротке, щоби витрачати його на погані книжки.
Безкінечно довгий і безцільний шлях українця в США часів Громадянської війни, щоби що? Щоби показати, що ми й без того знали про історію Штатів, і як нашого українця всі називають росіянином?
Цей єдиний невигадливий рух на сто сторінок расистських і сексистських спостережень звучить слабенько й набридливо. Так, ми знаємо, що в 19 століття американці плутали території України з Росією. Вони і у 21 столітті це плутають, а нове щось буде?
І звісно, дратує, коли не можуть обіграти словник, щоби не розкидатися н-словом кожні два речення. Коли жінку вводять у сюжет (вперше за 100 сторінок) через масні описи її тіла.
Бляха, мені так подобалися останні три книжки Чеха. І так хотілося цього занурення у 500-сторінкову історію. А вийшла якась розмазня, вибачте.
Безкінечно довгий і безцільний шлях українця в США часів Громадянської війни, щоби що? Щоби показати, що ми й без того знали про історію Штатів, і як нашого українця всі називають росіянином?
Цей єдиний невигадливий рух на сто сторінок расистських і сексистських спостережень звучить слабенько й набридливо. Так, ми знаємо, що в 19 століття американці плутали території України з Росією. Вони і у 21 столітті це плутають, а нове щось буде?
І звісно, дратує, коли не можуть обіграти словник, щоби не розкидатися н-словом кожні два речення. Коли жінку вводять у сюжет (вперше за 100 сторінок) через масні описи її тіла.
Бляха, мені так подобалися останні три книжки Чеха. І так хотілося цього занурення у 500-сторінкову історію. А вийшла якась розмазня, вибачте.
Displaying 1 - 30 of 148 reviews