Якби я була

by Зоя Казанжи, Оксана Думанська (translator), Даша Ракова (illustrator)

«Якби я була» - це 88 міських історій у facebook-стилі. Тобто історій, тлом для яких незмінно є Місто, а основним акцентом – емоції, увесь розмаїтий спектр від казкового захвату жінки, яка щойно закохалася, до пекучого страху дитини, яка щойно збагнула, що вона в цьому світі самотня. Написані жвавою і живою мовою, ці історії стають своєрідним дзеркалом, де кожен читач може підгледіти своє відображення, піймати власний спогад, побачити реальність під іншим кутом.

240 pages, Hardcover

First published January 1, 2014

Reviews

[Daria Melnyk]

Такую книгу нужно читать в особое настроение и в особенный период жизни. Когда ты занимаешь позицию нейтральную ко всему происходящему: позиция наблюдателя. Читая ее, ты будто заглядываешь в окна к людям и подсматриваешь их истории или будто едешь в поезде со случайными попутчиками, которые с охотой делятся с тобой своими жизнями - интересными, грустными, необычными, шокирующими. Обязательно найдется та, в которой узнаешь себя, о которой старательно забывал, но осознаешь, что благодаря этому ты есть то, что ты собой представляешь. Я решила написать эту рецензию для того, чтобы помочь этой книге не затеряться. Ведь она - "Реестр Судеб - книжка не для массового пользователя."

[Halina Hetman · Rating 3 out of 5]

Ця книжка могла би бути такою ж класною в декількох інших форматах. Наприклад, її можна було б продати як 88 ідей для серіалів на Україна 24 (чи який там з наших каналів продукує ці насичені безкінечною драмою сюжети, що, безумовно, трапляються в житті, проте починають виглядати дурними та надуманими, коли по ним знімають кіно чи описують в книжках?). Або ці історії можна викладати в інсту, ілюструючи фотографіями зі стоків. Я впевнена, що досвідченіші дослідники крінжі знайдуть їм ще багато застосувань.

Авторка пробудила в моїй душі питання: чи вважається адекватною людина, що читає про сиріт, онкохворих, самогубства, розлучення, зради, автомобільні аварії - і гиготить? Бо саме такою була моя реакція на нескінчений потік страждань на сторінках.

Мабуть, я дуже погана людина, бо десь на чверті збірки навіть почала гру на вгадування. В кінці кожної двосторінкової замальовки є три варіанти закінчення: смерть, самогубство або відкриття, що весь попердній текст розповідався ненадійним оповідачем, який насправді страждає від психічного розладу. Гру можна розвинути - випивати кожен раз, коли в оповіді НЕ відбувається жодного з трьох сценарієв, а натомість зустрічається щось новеньке. Я не рахувала, але здається, що сильно наклюкатися в читача-витівника не вдасться.

Насправді, це непогана книжка. Кожна оповідка - на сторінку чи дві. Всі - життєво-драматичні, про різних людей та їхні проблеми. Мені треба було вимкнути голову та відволіктися від власної реальності, тож це був чудовий спосіб зробити це без дешевих серіалів. Рекомендую всім втомленим роботою.