What do you think?
Rate this book
Історії про людей і тварин
Пропонована книга оповідань – це літературна рефлексія на тему балканських конфліктів кінця ХХ ст., а також повоєнного життя. Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реліями, які під його пером перетворюються у потужні символи.
- GenresShort Stories
304 pages, Paperback
Published January 1, 2013
8 people are currently reading
185 people want to read
About the author
Miljenko Jergović
79 books547 followersMiljenko Jergović is a Bosnian prose writer. Jergović currently lives and works in Zagreb, Croatia.
Jergović has established himself as a writer in both Bosnia and Herzegovina and Croatia, and his stories and novels have been translated into more than 20 languages. Critics have acclaimed his capability to turn every topic into a story without changing it at all, hence preserving its internal logic.
His more acclaimed works include his debut Opservatorija Varšava (Warsaw Observatory, 1988); Hauzmajstor Šulc (Schultz the Repairman, 2000), both collections of poetry; a collection of short stories Sarajevski marlboro (Sarajevo Marlboro, 1994); the novels Mama Leone and Dvori od oraha ("The Mansion in Walnut," 2003; and the drama Kažeš, anđeo (You Say It's an Angel, 2000). Jergović is also a journalist and has published a collection of his articles in the acclaimed Historijska čitanka (A Reader in History, 1996).
His most recent work, Rabija i sedam meleka (Rabija and the Seven Angels), became a bestseller in Bosnia and Herezgovina only few days after it was published.
Jergović has established himself as a writer in both Bosnia and Herzegovina and Croatia, and his stories and novels have been translated into more than 20 languages. Critics have acclaimed his capability to turn every topic into a story without changing it at all, hence preserving its internal logic.
His more acclaimed works include his debut Opservatorija Varšava (Warsaw Observatory, 1988); Hauzmajstor Šulc (Schultz the Repairman, 2000), both collections of poetry; a collection of short stories Sarajevski marlboro (Sarajevo Marlboro, 1994); the novels Mama Leone and Dvori od oraha ("The Mansion in Walnut," 2003; and the drama Kažeš, anđeo (You Say It's an Angel, 2000). Jergović is also a journalist and has published a collection of his articles in the acclaimed Historijska čitanka (A Reader in History, 1996).
His most recent work, Rabija i sedam meleka (Rabija and the Seven Angels), became a bestseller in Bosnia and Herezgovina only few days after it was published.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
August 10, 2024
двома словами: концентрована туга
May 3, 2025
4,75 🌟
сумно, сутужно, і є про що подумати
сумно, сутужно, і є про що подумати
October 4, 2016
Кожна історія читалася з таким важким відчуттям, що я довго не могла її дочитати, хоча книжка безперечно прекрасна у своїй чесності і неперевершенному вмінні автора через щоденні деталі показати весь жах воєнного і повоєнного життя. Мурашки по шкірі від кожного оповідання, насправді.
March 13, 2020
Частина "Сараєвські Мальборо" дуже сильна. Така, що од неї сам весь перетворюєшся не великий клубок суму. Сильно, без надриву та категоричностей, із сотнями напівтонів, що допомагає краще зануритися в атмосферу та вірити, ніби все було саме так. Особливо сподобалося, як красиво написана оповідь "Могила".
Що ж стосується збірки "Кицька, людина і пес", то вона слабша. І хоч обраний дуже хороший фокус - звірі під війни, вона чіпляє трохи менше.
Загалом проймає. Важко читатиметься емпатикам. Але важливо тим, хто тонше хоче зрозуміти, що відбувається під час війни з усією її жорстокістю, невблаганністю і людськими вчинками, котрі дають шанс, що не таке те людство жахливе і надія є.
Що ж стосується збірки "Кицька, людина і пес", то вона слабша. І хоч обраний дуже хороший фокус - звірі під війни, вона чіпляє трохи менше.
Загалом проймає. Важко читатиметься емпатикам. Але важливо тим, хто тонше хоче зрозуміти, що відбувається під час війни з усією її жорстокістю, невблаганністю і людськими вчинками, котрі дають шанс, що не таке те людство жахливе і надія є.
June 1, 2016
в "історіях про людей і тварин" дві збірки, які в оригіналі виходили різними книжками: перша, "сараєвські марльборо", видана у 1994, таки про людей; друга, з 2012 року, "кицька, людина, пес" – про тварин (і їхніх людей іноді).
"сараєвські марльборо" – це збірка про югославську війну, видана (і принаймні частково написана) невдовзі після того, як єрґович переїхав у заґреб із обложеного сараєва, тобто в самому серці цієї війни. і від того, які хронологічно близьці ці оповідання до самих подій, вони для мене стають іще загадковіші. у сусідній вкладці вже кілька годин висить п'ята серія бібісішної "смерті югославії", зупинена на третій хвилині, бо я ніяк не можу далі, від неї занадто боляче і зло, а в мене ж від цієї війни – хіба далекі дитячі спогади про боснію і герцеґовину в новинах, відео і небагато книжок. єрґович її жив, однак спромігся говорити про неї дивовижно людяно, зі співчуттям навіть до тих, хто опинився по інший бік лінії вогню. його персонажі теж іноді викликають лють – як отой бородатий літератор, який розповідав колезі й другові, що був би чудовий гепенінґ, якби зараз, ось цим ножем, на цьому-таки білому килимі, він, сербський поет, зарізав би хорватського поета – але зрештою й вони виявляються по-своєму трагічними, нехай трошечки, нехай рівно настільки, щоб несподівано вдарити тугою.
оповідання з "кицьки, людини, пса" теж здебільшого пронизливо сумні, але не обов'язково про війну. і не тільки про сучасність – єрґович рухається назад у часі, приходячи в останньому оповіданні до першої світової. цей зворотній рух підкреслює те, що ми й так, мабуть, здогадувалися: ні тварини, ні люди особливо не змінюються (але про тварин усе одно журніше якось).
"сараєвські марльборо" – це збірка про югославську війну, видана (і принаймні частково написана) невдовзі після того, як єрґович переїхав у заґреб із обложеного сараєва, тобто в самому серці цієї війни. і від того, які хронологічно близьці ці оповідання до самих подій, вони для мене стають іще загадковіші. у сусідній вкладці вже кілька годин висить п'ята серія бібісішної "смерті югославії", зупинена на третій хвилині, бо я ніяк не можу далі, від неї занадто боляче і зло, а в мене ж від цієї війни – хіба далекі дитячі спогади про боснію і герцеґовину в новинах, відео і небагато книжок. єрґович її жив, однак спромігся говорити про неї дивовижно людяно, зі співчуттям навіть до тих, хто опинився по інший бік лінії вогню. його персонажі теж іноді викликають лють – як отой бородатий літератор, який розповідав колезі й другові, що був би чудовий гепенінґ, якби зараз, ось цим ножем, на цьому-таки білому килимі, він, сербський поет, зарізав би хорватського поета – але зрештою й вони виявляються по-своєму трагічними, нехай трошечки, нехай рівно настільки, щоб несподівано вдарити тугою.
оповідання з "кицьки, людини, пса" теж здебільшого пронизливо сумні, але не обов'язково про війну. і не тільки про сучасність – єрґович рухається назад у часі, приходячи в останньому оповіданні до першої світової. цей зворотній рух підкреслює те, що ми й так, мабуть, здогадувалися: ні тварини, ні люди особливо не змінюються (але про тварин усе одно журніше якось).
October 7, 2015
Такої щемкої книги написаної на фоні масшатбної трагедії вже давно не тримала у руках. І звичайно бралась за Єрговича, вже знаючи про його стилістичну геніальність, але все таки із острахом. А раптом ні? Раптом не піде? Все-таки, так. Ці історії нагадують і Маркеса, і Павича, і трішки Кундеру, але все-таки звучать-прочитуються по-свіжому, і не так як усі. Після більшості із них пробігають мурашки по шкірі. Не в останню чергу завдяки чудовому перекладу Катерини Калитко. Історії надвичайно щирі. Вони болючі. Вони такі, як хтось написав у ФБ, що після кожної хочеться закурити тих самих Мальборо.
https://ksenyak.wordpress.com/2015/09...
https://ksenyak.wordpress.com/2015/09...
January 5, 2017
Єргович майстер рефлексії та деталей. Ці короткі історії - це пошук відповіді на питання, як воно жити, коли війна збиває усі звичні ритми життя, де окрім твого життя і думок, тобі більше нічого не належить.
"Почуття концентрувались довкола дрібничок, що для нормальних людей нічого не означають, поглинали їх та, як затяжкий вантаж, важчий за валізи й сумки, лягали на душу. (...) нікчемні дрібниці, що були важливими тільки в ту мить, бо були частиною того, по чому людина впізнає свій дім, того, що не беруть у жодну подорож."
"Почуття концентрувались довкола дрібничок, що для нормальних людей нічого не означають, поглинали їх та, як затяжкий вантаж, важчий за валізи й сумки, лягали на душу. (...) нікчемні дрібниці, що були важливими тільки в ту мить, бо були частиною того, по чому людина впізнає свій дім, того, що не беруть у жодну подорож."
August 7, 2025
Ця книга прийшла до мене вчасно. Або запізно. Дивлячись, звідки рахувати.
До 24 лютого 2022 року я б її не зрозумів. І, скоріш за все, не дочитав би. Тепер — я не міг від неї відірватися.
………………………………
Йдеться про збірку Міленка Єрґовича «Історії про людей і тварин».
➤ Про що це?
На поверхні — це короткі оповідання про життя під час та після югославських воєн. Про побут, про стосунки, про котів, собак та людей, що намагаються зберегти крихти звичного світу.
Але насправді — це книга про те, як жити, коли звичні ритми збито. Коли єдине, що тобі належить, — це твої думки. Коли доводиться пити ранковий чай під вибухи за вікном, бо інакше можна збожеволіти.
➤ Чому це важливо?
Тому що Єрґович дає відповідь на питання, яке багато хто з нас боїться поставити вголос: чи маю я право на своє маленьке життя — любити, ненавидіти, заводити пса — коли в країні йде велика війна?
Його відповідь — так. Бо саме в цьому і є найбільший спротив нелюдському.
«А немовлені слова утворюють тишу, в благодаті якої, після базгранини і всіх воєн, спочивають ті, що вижили».
➤ Мій висновок
Ця книга — дзеркало. Окрім того, що вона змусила мене заглибитися в історію Югославських війн, про які я знав лише поверхово, вона ж допомогла відрефлексувати те, що відбувається тут і зараз.
Це книга-туга, книга-біль, але водночас — книга-терапія.
Моя оцінка: 5/5. Бо це не просто література. Це інструмент для самозбереження.
Раджу. Навіть попри те, що знаю, що ви будете відчувати.
До 24 лютого 2022 року я б її не зрозумів. І, скоріш за все, не дочитав би. Тепер — я не міг від неї відірватися.
………………………………
Йдеться про збірку Міленка Єрґовича «Історії про людей і тварин».
➤ Про що це?
На поверхні — це короткі оповідання про життя під час та після югославських воєн. Про побут, про стосунки, про котів, собак та людей, що намагаються зберегти крихти звичного світу.
Але насправді — це книга про те, як жити, коли звичні ритми збито. Коли єдине, що тобі належить, — це твої думки. Коли доводиться пити ранковий чай під вибухи за вікном, бо інакше можна збожеволіти.
➤ Чому це важливо?
Тому що Єрґович дає відповідь на питання, яке багато хто з нас боїться поставити вголос: чи маю я право на своє маленьке життя — любити, ненавидіти, заводити пса — коли в країні йде велика війна?
Його відповідь — так. Бо саме в цьому і є найбільший спротив нелюдському.
«А немовлені слова утворюють тишу, в благодаті якої, після базгранини і всіх воєн, спочивають ті, що вижили».
➤ Мій висновок
Ця книга — дзеркало. Окрім того, що вона змусила мене заглибитися в історію Югославських війн, про які я знав лише поверхово, вона ж допомогла відрефлексувати те, що відбувається тут і зараз.
Це книга-туга, книга-біль, але водночас — книга-терапія.
Моя оцінка: 5/5. Бо це не просто література. Це інструмент для самозбереження.
Раджу. Навіть попри те, що знаю, що ви будете відчувати.
May 18, 2021
Цю книгу наврядчи можна прочитати за один раз. Автор дуже майстерний в деталях та художніх засобах - короткі епізоди наче прожита історія того, як війна по-своєму спотворює людські життя та цінності, часто за межею нашої уяви.
Особливо важко було із частиною "Сараєвські "Мальборо". Тут вразила розповідь про сараєвські біліотеки - як із книжками горіли спогади.
Частина "Кицька людина пес" мені сподобалася більше. Цікаво переплетені лінії людей та тварин на тлі війни, де люди часто стають тваринами, а тварини - людьми, але буває й навпаки.
Особливо важко було із частиною "Сараєвські "Мальборо". Тут вразила розповідь про сараєвські біліотеки - як із книжками горіли спогади.
Частина "Кицька людина пес" мені сподобалася більше. Цікаво переплетені лінії людей та тварин на тлі війни, де люди часто стають тваринами, а тварини - людьми, але буває й навпаки.
March 25, 2017
Книжка, на жаль, не для мене.. Вірніше сказати, друга частина не для мене..Перша - про людей, а друга - про тварин
Все написано коротенькими, але дуже вичерпними історіями про воєнне життя і життя тварин.
І от, прокинувшись в 6 ранку, щоб все таки дочитати.. я зрозуміла, що дарма. Всі, хто мене знає, знає. що я не сприймаю не людського відношення до тварин.. а там суцільна нелюбов, агресія і знущання над тваринами.. Не можу, одним словом, описати це все
Все написано коротенькими, але дуже вичерпними історіями про воєнне життя і життя тварин.
І от, прокинувшись в 6 ранку, щоб все таки дочитати.. я зрозуміла, що дарма. Всі, хто мене знає, знає. що я не сприймаю не людського відношення до тварин.. а там суцільна нелюбов, агресія і знущання над тваринами.. Не можу, одним словом, описати це все
September 26, 2019
чудові оповідання. дуже повні і жирні. це наче коротка проза, але кожне оповідання - схоже більше на повість. найбільше запам'яталося "слово, яке дав іса ш незнайомцю"
October 30, 2024
ті тексти про співіснування життя і війни, яким віриш
October 10, 2025
багато смертей людей і тварин.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews