Це одна з найхимерніших книг, що вам будь-коли доводилося читати, – навіть якщо ви давній і відданий шанувальник Кафки й Кортасара. Куди зник професор, якому зраджує дружина, чи може вбити гра в шахи, чому крилаті дівчата бувають небезпечними і як можна звільнитися з пастки часу, беручи шлюб зі Святою Одилією? Складайте пазл і спробуйте не втратити зв’язок із реальністю, блукаючи задзеркаллям Юркі Вайнонена. Бо воно так просто не відпускає.
Який же класний цей Юркі Вайнонен! Чинний голова Спілки письменників Фінляндії, так (уявляєте, щоб такий був в Україні? насправді я навіть не знаю, хто там в нас головує...). Абсолютно прекрасні новели, так, чудернацькі, так, розширюють межу дійсності. Але при тому читаються дуже легко й самі різні: іронічні, моторошні, трагічні... Одна з них, "Квіткарка", чомусь (Анна і ботаніка) мені аж нашого Прохаська нагадала. І, звичайно, "Бідака" — щемка і пронизлива, з перших рядків вціляє:
"Ніхто з нас уже не хотів убивати. Пора тривалого неспокою завершувалася. Не один тиждень на фронті ходила вперта чутка про закінчення війни. Нам розповідали, що десь ідуть перемовини, і давали зрозуміти, що вони ось-ось дадуть результат. Тим часом ми никали лісами й намагалися робити все, щоб не позбутися життя. Уже давно ми перестали вірити і в славетність перемоги, і в принизливість поразки. Вони перетворилися на слова, які не мали особливого змісту. Найважливішим було вціліти."
Чудовий переклад Юрія Зуба, що шукав свого видавця аж 14 років! Ого. До речі, симпатична післямова від нього ж. Про те, що Юркі Вайнонен єдиний і неповторний. Намбер ван. Згодна. Хоча не розумію, чому "нефінський фінський письменник", мені він дуже гарно вкладається у ряд фінських писак, з якими я знайома. От можна згадати, наприклад, "Рік зайця" Арто Паасілінни. Ще й "Комора" вибрала таку обкладинку, яка одразу нагадує про Marimekko.
Ну от, на прощання ще одна цитата, і чекаю нових видань Юркі Вайнонена:
"Мене не знайдуть. Хай ті собаки забігаються, аж здохнуть. Мене захистить ліс. Дерева засиплють мене листям. Хвоїни колотимуть мене, кореневища чіплятимуться за ноги й роздряпають коліна. Дощі розчинять мене і заглиблять у землю, поки я не перетворюся на піщинку або грудку землі. Там, глибоко в нутрощах землі, я ширятиму, мов на крилах, із розплющеними очима й чутиму, як дихає гора. Коли я повернуся в цей світ, каміння й скелі розпанахають мені ступні й бризнуть на мене дощем, і я стану Магом водоспаду й Принцом водяної пари. Я мешкатиму в печерах, їстиму ягоди й гриби. Град наб'є ґудзі на тілі, я перетворюся на камінь чи пеньок, який сочиться смолою, на дерево й травинку, на зарощене блискотливе павутиння. Я буду скрізь."
Сюрреалістичні (і не дуже) новели «фінського кафки».
Насправді от прям запали в душу чотири:
«Мандрівник-дослідник» про чоловіка, який вирішив пожити в стегні дружини.
«Перлина» про манекена, що відкриває свою нову ідентичність.
Міфічний «Мисливець» - натяк чоловікам, які думають, що здобули повну владу над жінкою.
«Бідака» про солдата, який врятував людину, але вона була настільки понівеченв, що неможливо було ідентифікувати особистість. Фінал прям кайф.
Улюблена цитата з «Бідаки» розбиває сердечко:
Не один тиждень на фронті ходила вперта чутка про закінчення війни. Нам розповідали, що десь ідуть перемовини, і давали зрозуміти, що вони ось-ось дадуть результат. Тим часом ми никали лісами й намагалися робити все, щоб не позбутися життя. Уже давно ми перестали вірити і в славетність перемоги, і в принизливість поразки. Вони перетворилися на слова, які не мали особливого змісту. Найважливішим було вціліти.
Одним з перших кроків будь-якого курсу терапії буде питання - що ти відчуваєш? або - назви свою емоцію! - і цей перший крок найважчий, бо навіть якщо ти роспізнаєш лють, сором, страх, заздрість, безсилля, лінь, агресію, почуття провини, всякі залежністі, і всю решту "палітри", то назвати, пояснити і вимовити - це надзавдання, яке може затягнутись в часі... Але! Трапляються тобі люди (або книжки!), які легко і, часом, смішно, можуть розповісти чудернацьку історію, яка торкнеться всього того, що було таким страшним, нерозпізнавальним і невимовним, і вуаля - тобі і сумно, і смішно, і легко, але не страшно. І те, що називають болем, - в новелі стане Бідакою, а твоє кохання і бажання розчинитись в іншій людині приведе тебе всередину стегна, всі твої мухи раптом повилазять назовні, і ти покличеш приятеля, щоб їх прибрати, душа стане метеликом, а квіткарка дізнається, що дотик може ранити і вбити...! А ще там візуалізується провина, сором і все інше, що робить нас живими і справжніми... Мене збірка захопила, дуже сподобались такі дивні, глибокі, філософські новели, де кожен точно побачить щось своє. Припускаю, навіть, що розуміння і прочитання тої самої новели будуть дуже різними у читачів, тому цю збірку можна рекомендувати і подарувати своїм психологам і психотерапевтам 😊 Насправді, я не знаю, як "обізвати" стиль Юркі Вайнонена, і для людей, що звикли до літератури шкільної все-ще-дуже-радянської програми, ця книга буде "неформатом", який або припаде до душі, або не сприйметься з першої ж новели. Бажаю всім першого варіанту! 😉 Не бійтесь "неформатних" книг і авторів, вони вартують бути прочитаними! П.С. Забула додати - сподобаються любителям "страшних" казок!
Це буде мабуть найдивніша збірка котру вам доведеться прочитати.
Юркі не намагається тягнути кота за хвоста, а одразу, прямим текстом, каже вам сюрреалістичний факт, котрий ви або приймаєте, як одне з можливих і фундаментальних правил цього світу, та продовжуєте насолоджуватись історією. Або відкидаєте і намагаєтесь зрозуміти, що в біса малось на увазі.
Не всі історії виглядають довершеними, але й не всім ця довершеність потрібна. Фінальна недосказаність часто залишає читача наодинці з власними думками. Таким чином Юркі дає нам, читачам, простір. Відкидає оповідацький повідок, та не тримає нас за телепнів котрим усе потрібно розжовувати.
Як вердикт, "13 новел" є чудовим жанровим представником.
Для шукачів свіжої, незвичної та при тому не "порожньої" прози, "13 новел" Юркі Вайнонена я ставлю у ТОП-10 рекомендованої літератури. Збірка має все: антуражність та стиль, гумор та горрор, соціальний коментар та при тому - іронічне насміхання над подібним коментуванням. Та більше того, Вайнонен є творцем світів, заглиблюючись у які геть втрачаєш зв'язок із реальним, перетворюючись на спостерігача із висмикнутою з глибин свідомості жорстокістю, присутнім та причетним, але зацікавленим і разом з тим бездіяльним.
Неймовірно абсурдні та сюрреалістичні оповідання, які не залишать читача байдужим. В будь-якому разі, вони викличуть захват, огиду, збентеження, нерозуміння, але про них не можна буде не заговорити.
Певно, ці оповідання/новели мають "брати" своєю химерністю ("Вася, прикинь, там, коротше, чувак у стегно дружини заліз! Ги-ги!"). Бо ні по-справжньому вигадливих цікавих сюжетів/концепцій, ні екстраординарного стилю, який би компенсував їхню відсутність, тут годі шукати. Ніякої так потрібної короткій прозі динамічної сконденсованої оповіді нема так само; є нуднувате розмазування другорядних подій від точки А до точки Б. Словом, усе до біса малозмістовно, так що аж дивуешся по прочитанні: це все? серйозно? Єдине оповідання з цікавим психологізмом – "Бідака". Переклад читається дуже добре.
предивна книжка з лосем. читати вайнонена – то як підглядати у шпаринку за майстернею художника-сюрреаліста: побачене вражає й западає в пам'ять, але не завжди складається в цілісний образ. іноді здається, що це радше work in progress, ніж завершені історії. утім, від них усе одно непросто відірватися.
Чудові новели та чарівний переклад, приємний на смак. Навіть виписала собі кілька смачних фраз: - затишне жевриво - прутики лопотіли по халявах твоїх гумових чобіт - від кінського чвалу двигтіла земля
Коливалась між 4 та 3. Така вже специфіка збірок короткої прози - щось сподобалось і навіть дуже, а щось пройшло повз і не зрозуміла, нащо воно взагалі було.
Сюрреалістичні новели "фінського Кафки" виявилися значно яскравішими та різноманітнішими, ніж я очікувала. Кожна наступна новела викликає іншу емоцію.
Після "Мандрівника-дослідника", новели про начальника метеостанції, який зник із життя невірної дружини, щоб завжди бути поруч, хотілося сміятися та дивуватися фантазії автора. Після "Перлини", новели про внутрішній світ старанного працівника універмагу — манекена, та "Метелика", історії про палко закохану у свого господаря комашку під склом, хотілося навчитися в автора бачити незвичне у звичних речах на видноті. Після "Санаторія" — перечитати Камю. "Майор" викликав у мене огиду, а "Бідака" —розчулив.
Читати цю збірку треба неспішно, по новелі на вечір, пропускаючи крізь себе незвичайні сюжети, шукаючи алюзії, приховані сенси та смакуючи кожним словом чудового українського перекладу Юрія Зуба.
Не розумію, чому до реклами книги припасували кафкіанство, адже твори зовсім іншої атмосфери: радше сюрреалізм з натяком на фентезі. Цікаві новели, нестандартні, разюче відрізняються одна від одної, але стійке враження «незавершеності», тональність розв'язки завжди відрізняється від ходу оповідання, така собі штучність. Трохи засмутив переклад, зокрема «порох» у невиправданих контекстах, коли доцільніше було б говорити про пил, пилюку, куряву. Та хоча б порошинки!
Змішані відчуття. За кожну новелу хапалась з надією, але в кінці залишалась розчарованою. Ніби і сюрреалізм цей місцями цікавий, і пише автор так, що не хочеться відриватись, але зовсім не чіпляє і в кінці книги хочеться сказати класичне "Шо це було". Маю ще роман Юркі, спробую, але схоже то не моє.
Дивна книжка фінського автора. 13 новел. Є кілька з більш-менш реалістичним сюжетом, але читаючи більше мені здавалося, що їх писав обкурений Кафка.
Важко поставити оцінку. Спочатку думав поставити 2*, потім прочитав декілька нормальних, як для мого сприйняття, новел, підвищив оцінку до 3*. Але в кінці-кінців вирішив нічого не ставити. Думаю, що просто стиль написання (сюрреалізм, абсурдизм, чи як там його назвати) взагалі не мій.
Однозначно відмічу майстерність автора. Він чудово змальовує все, про що пише: природу, людей, зовнішній світ та внутрішній світи героїв. Але ж сюжети - це повний сюр.
P. S. Окремо відмічу чудову роботу перекладача, який також написав післямову, яка трошки мені пояснила стиль автора.
Це, мабуть, прозвучить дивно, але "13 новел" наївно сприймаєш всерйоз. Найабсурдніші речі ковтаєш, як наживку і дозволяєш водити себе на тонкій жилці по тій каламуті історій. Вражена. Незнаю, чим більше : самими новелами чи тим незворушним спокоєм, з яким їх читала.
Хоч ідеї та сюжети декількох новел здались цікавими, але загалом читається якось через силу, без великого задоволення. Припускаю, що справа в перекладі. Найбільше запам'ятались новели про подорож в стегно жінки та гори мух в квартирі🤷
This entire review has been hidden because of spoilers.
Страшно рахувати, скільки часу в мене пішло на цю книжку. Я починала її з надією, що це легка й цікава пригода на декілька вечорів. Але як же я помилялась! Це моє перше знайомство з автором, але не з жанром. З плюсів однозначно можу виділити чи то майстерність автора, чи то перекладача. Слова, вирази, порівняння подекуди були неймовірними. Дуже приємно читалось і місцями живо й легко уявлялось. Проте самі оповідання, сюжети, повороти, персонажі, химерні викривлення світу були для мене нудними й нецікавими. Дуже часто хотілось, щоб просто закінчилось одне оповідання й можна було починати інше з надією, що буде краще. Хотілося, щоб оповідання були більш динамічними, наповненими подіями та чітким сюжетом. Але більшість з них — це ніби фантасмагоричні замальовки про щось цікаве; ніби вихоплена зо сну ідея, що не має початку й кінця; ніби обіцянка чогось більшого. Лише мить, що зачаровує, та не дає насолодитися повнотою й завершеністю. З десяти дійсно сподобались мені 2-3. Серед них: "Мандрівник-дослідник", "Мухи", трошки "Квіткарка" й трошки "Мисливець".
Зловив себе на думці, що я ніколи не читав фінських авторів, а в Фінляндії був. Ну, що ж, вирішив почати з малої прози Юркі Вайнонена. Як повідомляла анотація, фінський Кафка і найнетиповіший фінський автор. Ось із цим багажем я почав сторінка за сторінкою привідкривати світ нетипового фінліту. Що сказати, не знаю чого тут більше, абсурдизму Кафки чи дивності фінів;)). Деякі новели відверто дивні і не цікаві. Деякі дивні, але цікаві. Кілька новеле дуже і дуже цікаві і навіть щемливі. Визнаю, Юркі не найкращий автор, якого я читав, але точно не найгірший. Мені найбільше запала в душу новела Бідака. Напевно я став сентиментальним. Окемо хотів би сказати про неймавірний і довершений переклад Юрія Зуба. Якісний переклад наближує до розуміння смислів та ідей автора.
Попри химерність фантазії автора, яка буяє в частині оповідань, і увагу до описових деталей, залишилось відчуття порожнечі, яке в інших відгуках часто називають незакінченістю. І так, кожне оповідання - готовий сценарій для короткометражки - картинки, купажа ідей, думок, образів, що раптово з'являються і, так само раптово зникають з останнім реченням. І попри тезу в післямові, що Вайнонен - нефінський, мені він, навпаки, видався дуже навіть скандинавським. Оцінку ставлю за післясмаком, вийшло досить прісно. Але чи тут нарікати на автора, чи на перед тим прочитану Доцю Тамари Горіха-Зерня, таку живу і яскраву?
Почала читати трошки з завищеними очікуваннями. Але новели гарні, оцей весь моторошний світ який не має меж між реальним і магічним, автор гарно зі всім цим попрацював. По рівню моторошності і містичності нагадало Біснуватих Еверса. Якщо сісти і подумати, половина новел точно дуже зачепила. Бідака, Мисливець-дослідник, Санаторій, Квіткарка, Наречена. Книга для того щоб перечитувати однозначно.
Небанальні історії, непередбачувані повороти сюжету і абсолютна мовна насолода. Це не масліт, але й не висока література для посвячених. Дуже якісний переклад і редагування - не перечіпаєшся об одруки, русизми чи якісь недолугі конструкції.
От за що я люблю цього автора, так це за те, що все завжди починається як максимально реалістична історія… а закінчується відчуттям, що наче тобі у мозок залізли. Це просто нереальні твори про надзвичайно реальні речі, через призму тотального абсурду. Але чи не у пошуках сенсу і є увесь сенс? :)