Старосвітські батюшки та матушки

by Іван Нечуй-Левицький

Повість «Старосвітські батюшки та матушки» ─ це своєрідна сімейна хроніка. І. Нечуй-Левицький назвав її «біографічною повістю», або «повістю двох родин». Твір складається з десяти розділів і віддзеркалює одноманітне, вписане у вузькі побутові рамки життя: попівський похорон, вибори на парафію, сватання, старосвітські й «новомодні» весілля, родини, хрестини, розгульні Різдвяні й Великодні свята, господарські клопоти. Все це пересипано численними живими діалогами й комічними сценами.
У центрі повісті ─ історії життя двох попівських родин ─ Моссаківських і Балабух, які представляють два напрямки в українському духовенстві: традиційний та «новомодний». Зображуючи існування-животіння обох духовно убогих пастирів, письменник ставиться до них із сумною поблажливістю, максимально використовуючи гумористичні можливості ситуацій, в які потрапляють герої. Іноді гумор переходить в сатиру, найчастіше у зображенні «новомодних» панотців. Але сміх у творі не злий, часто це «сміх крізь сльози».

Genres: Classics, Ukrainian Literature

264 pages, Hardcover

First published January 1, 1888

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.

Reviews

[Ярослава]

Нечуй - це яскравий приклад трагедії авторів з колонізованих народів.

Уявіть, що ви автор, якого цікавить передовсім жіноче бажання у суспільстві, яке карає жінку за будь-які бажання. Цікавить бажання влади й амбіції. Цікавить сексуальне бажання. Цікавить старішання і пов'язана з ним втрата статусу й раніших ідентичностей, те, як раніші стратегії поступово стають недоречними і смішними. Це книжка про двох жінок з одного суспільного прошарку: одна, сильно осучаснюючи лексику, рветься вперед по головах, розбудовуючи маленьке сімейне підприємство; другій важлива влада, яку дає привабливість. У тому суспільстві вони обидві, загалом, ідуть наперекір узвичаєним жіночим ролям - вони обидві занадто сильно бажають свого, занадто мало зважають на норми. Обидві долають обмеження, стають більшими за себе, це майже безсмертя (тут, безперечно, одна з найефектніших заключних фраз в усій історії української літератури, що різко контрастує з абзацами, які їй передують: "Вона дуже не любить ні говорити, ні навіть слухати за смерть").

Так от, а проблема в тому, що в автора немає інструментарію, аби належно описати всю цю розкіш. Його мову і культуру загнано в прокрустове ложе, в нього є засоби для етнографічних описів села, є засоби для описів природи (оооо, які в Нечуя описи природи, всі збудовані на тавтологіях, це такі маленькі замкнуті світи у скляній кулі), а для психологічних тонкощей - немає. І немає аж такого таланту, щоб самотужки прокласти повністю нові естетичні шляхи. У щасливішій літературі це було б щось штибу Е.М. Форстера, і нашій Нечуй намагається вбгати всю цю тематичну розкіш у етнографічні шаблони, і ти відчуваєш, як тріщить матерія тексту, намагаючись натягнутися на значно більший задум. Але все одно читається з великим задоволенням, просто не без туги за тим, що могло би бути інакше.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Це третій роман Нечуя, який я прочитав, і другий в цьому році (після "Над Чорним морем"). Він на відміну від останнього, знову звертається, як і "Кайдашева сім'я", до селянської тематики, але на цей раз в центрі уваги дві сім'ї священників, причому це скоріше схоже на сімейну сагу, адже події роману починаються ще задовго до засилання сватів і закінчуються вже згадкою про весілля наступного їх покоління.

Сам роман, на мій погляд, дещо смішніше, ніж "Кайдашева сім'я", де сімейні сварки, які за задумом автора, мали виглядати смішно, насправді виглядали скоріше сумно, а ось тут навпаки - було достатньо моментів, які справді були повністю смішними, без домішок суму чи жалю. Сватання Балабухи - це напевне, найсмішній епізод з усього роману. Думав поставити пару цитат звідти, але зачитався, коли вибирав, і зрозумів, що його треба цілком вставляти, бо схоже, що Нечуй таки справді веселився, коли його писав, і щось виділити окремо просто не вийде. 

Але далі веселого стає менше, сумно-побутового більше - після одруження дві молоді сім'ї священників починають тонути в повсякденних справах, романтика зникає, але ж так її хочеться одній з молодих дружин, і вона раз у раз стає жертвою своїх нездійснених мрій. Інша попадя перетворюється з веселої та дотепної в сварливу корисливу економку, яка навіть свого чоловіка, священника, змушує піднімати податки для вірян. В цілому, Нечуй не дає нам проникнутись симпатією до своїх героїв, ми просто дивимось на них та на ті кумедні й сумні ситуації, в які вони потрапляють, якось збоку, відсторонено, але тим не менш, все одно відчуття якогось жалю за їхні долі, і особливо за долі їх дітей, у мене виникло.

[Anastasiia S · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалась!
— сімейна епопея, в якій ми можемо прослідкувати історію людей від їх молодих років до глибокої старості. Люблю цей жанр, бо зазвичай ми бачимо якийсь епізод життя і не розуміємо його передумов та наслідків. У епопеях це все видно, особливо наслідки.
— з великим теплом та любов'ю змальовані побут, природа, персонажі. Ніхто з героїв у автора не поганий, і не хороший, усі — люди.
— стиль оповідання дуже схожий на «Кайдашеву сім'ю», але у «сім'ї», як на мене, дуже багато бісячих персонажей. Тут їх мало 😁
— чудовий історичний екскурс. Просто шматками можна зачитувати на уроках з історії, розкажуючи про панщину, військову систему, систему духовенства відповідних років. Зараз (початок 2023 року) це як ніколи важливо — краще розуміти свою історію, знати більше.


Слухала аудіо-версію у безкоштовному додатку «Слухай», чудова озвучка.

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Взагалі треба було назвати книгу "Дві старосвітські матушки".
Це історія дорослого життя двох дівчат з церковних родин - Онисі та Олесі.
Іван Семенович чутливий та щирий, сам з тих країв і того самого походження - народився в сім'ї сільського священика -
тож гаразди й негаразди його героїв не викликають сумнівів (це я просто ще під враженням від попередньої книги). Я, звісно, жартую щодо сумнівів, але як історичне джерело "Старосвітських батюшок та матушок" розглядати цілком можна: тут тобі і детально описаний побут, і структура церкви, і одвічно охуєвша русня у вигляді кончених гусарів та жирних архієреїв.
Як завжди присутні теплий гумор, чудові порівняння та безліч живої мови.
"хто мовчить - той двох навчить"
"а бодай же вам жаба на ногу наступила"
"хотіла придбати собі царство небесне дуже економічно"
"та й гарні ж, хиря його матері, оті котики та кролики"

Є також декілька замальовок "Українське бароко в житті сільського священика".

Але головними в цьому творі виступають жіночі характери й долі. І вони такі, які вони є: в чомусь безвихідні, але сповнені силою і бажаннями, не підкорені нікому, окрім обставин. Чи щасливі? Чи задоволені? Кожен вирішить сам для себе, тут точно є про що подумати й поговорити.

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

This is an unusual anti-clerical fiction by a famous Ukrainian writer of the 19th century, Іван Нечуй-Левицький. unusual in the sense that it doesn’t show some ugly orgies, but corruption and lack of real faith among the clergy. The novel was originally published in Ukrainian in 1888, it chronicles lives of its characters from the 1820s to 1870s and its English title can be translated as Holy Fathers and Mothers of Olden Days.

I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #6 in the list.

The story starts with the death of the parish priest of a large prosperous village Vilshanytsia near a town of Bohuslav (currently in Kyiv region). Villagers gather and decide to ask church authorities to give them the youngest son of the dead priest Kharytin Mossakivskyi as their new prriest. Here we can see quite unusual for neighboring Russian lands attempts of autonomy and self-government – there have been no formal ways to affect the decisions of the orthodox church. Still, informally there was an agreement that perishers may choose their cleric and the church only formally anoint him.

Then the story shifts to a former religious college student Marko Balabukha, visiting another priest's daughter Onysia with the intention to marry her. Here I should note to my readers, who possibly are more acquainted with Catholic Church and its rules – at the Orthodox Church parish priests were required to have a wife before they start their work and most often these wives were daughters of priests as well. Onysia makes fun of Marko's pomposity and gives him a signal that she isn’t interested in him (by “giving him a pumpkin” or more precisely hiding several pumpkins in his carriage and clothes). Later she decides to marry Kharytin.

This starts a rivalry between Marko and Kharytin. Marko, who is a representative of the "new-fashioned" more educated clergy, decides to take Kharytin parish for himself, quickly goes to church authorities in Kyiv and gets what he wanted. However, his ‘education’ means that he speaks Church Slavonic to villagers sometimes adding a phrase or two in Latin, neither of which is understandable to them. Moreover, villagers say that while they cannot stop him from serving in their church, they won’t give him access to the house of the deceased priest, for it is their property, not the church. Faced with public unrest, Marko steps down and Kharytin becomes the village priest. And this is only a start…

There are four main characters:

Kharytin Mossakivskyi is a representative of the traditional, "patriarchal" clergy, home-schooled and not very bright. He is modest and caring for his parish and his wife, but lacks an inner core, fully falling under his wife's thumb. He is not bad, but a rather limited person, being satisfied with the simple joys of life: to drink and eat.

Kharytin’s wife is Onysia, a strong woman in a patriarchal rural society, hard-working, but also despotic woman. For example, they lacked their own serfs, so hired help. The hire was usually for a year and the employer had to feed, clothe and shelter an employee. So, she woke up early and woke up all help, whipping them personally if they aren’t quick enough.

Marko Balabukha is the opposite to Kharytin in terms of education and willingness to cut corners to advance in life, but the same in a subordinate position to his wife.

Balabukha's wife is Olesya. Comes from a noble family, frivolous and romantic. The monotony of married life pushes her to search for “true love”, so she has a series of (entirely innocent by modern standards) affairs.

This is a great study of the daily life of the Ukrainian rural priesthood of the 19th century, with almost no true believers, but using their position for a relatively easy life.

[Мартин Якуб · Rating 5 out of 5]

Онися, Олеся, Харитин, Балабуха. Сто років Самотності, яке написав бт Остап Вишня.

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

Вдруге перечитую і переконуюсь - моя найулюбленіша книжка української класики.

[Ірина Фещенко · Rating 5 out of 5]

З відгуків очікувала інших вражень, але мені відгукнулося інше.
Гарно описано як будь-яка одержимість може псувати життя. Навіть, якщо вона базується на позитивних явищах - працьовитості і хазяйновитості.
Наскільки весело було читати початок, настільки сумно було на завершення.

[Тетяна · Rating 5 out of 5]

Чудова історія двох попівських родин. З одного боку занурюєшся в історію, побут України 19 сторіччя. Дуже цікавий екскурс. З іншого боку Нечуй-Левицький зі справжньою майстерністю змальовує характери своїх героїв. Ці типажі й понині виглядають сучасними. Читаєш про героїв, їхні вчинки і впізнаєш окремі риси та вчинки. В автора герої не прикрашені, не погані, а такі, якими є звичайні люди. І від того співчуваєш їм. Стиль у письменника легкий і чарівний. Геть описи природи не нудні і не проминаються.

[Hali · Rating 5 out of 5]

Чудово змальований побут українських батюшок. Все настільки смачний описано, відчуття наче була гостем на всіх святах.

[Oleksandra Simochko · Rating 5 out of 5]

Українська література one love❤️

[Olesia Denysenko · Rating 5 out of 5]

Українська сімейна сага

[Oleksii Rafalovych · Rating 2 out of 5]

Нечуй пише чудово!!!! Але всі ці попи з обрядами мене загнали у нудьгу, закинув, вибачте.

[Olia · Rating 4 out of 5]

Прекрасна класика, на яку не шкода часу!