What do you think?
Rate this book
Місто Тіней
Янгол, вирізаний зі слонової кістки, — єдине, що залишилося дванадцятирічній Марті від матері. Її життя змінилося назавжди: переїзд, нова школа, чуже місто і заклопотаний батько, якого вона майже не знає. Чи зможуть вони порозумітися? Чи зустріне Марта нових друзів, особливо коли на єдину її цінну річ тепер полюють одразу дві магічні істоти: золотоокий сажотрус і таємничий залізний птах? І чи зможе зневірена дівчинка віднайти в душі ту силу, яка перетворить скуте кригою Місто Тіней на Королівство Золотих Веж?
Дебютна повість Мії Марченко «Місто Тіней» — переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» з метою простимулювати українських письменників до створення книжок, у яких ключовим є образ сучасної дитини. Також повість відзначена Корнійчуковською премією і здобула перемогу в конкурсі «Коронація слова» в номінації «Найкращий прозовий твір для дітей середнього шкільного віку».
Дебютна повість Мії Марченко «Місто Тіней» — переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» з метою простимулювати українських письменників до створення книжок, у яких ключовим є образ сучасної дитини. Також повість відзначена Корнійчуковською премією і здобула перемогу в конкурсі «Коронація слова» в номінації «Найкращий прозовий твір для дітей середнього шкільного віку».
360 pages, Hardcover
Published January 1, 2017
11 people are currently reading
76 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
February 28, 2017
“Місто тіней” – дебютна дитяча повість Мії Марченко – є прикладом дуже чесного позиціонування. Ця книжка є рівно тим, чим здається на перший погляд та з анотації: “проблемним” святочним текстом для дітей середнього шкільного віку з усіма обов’язковими елементами, впізнаваними сюжетними стандартами та цікавою усереднено центральноєвропейською естетикою (приблизно в тому ж напрямку Володимир Арєнєв скерував “Порох із драконових кісток“, тільки тут все більш дитяче).
У дванадцятирічної Марти (люблять українські письменниці це ім’я) помирає матір, і дівчинка переїжджає до іншого міста, щоби жити з батьком та його нареченою. До оновленого життя згорьована дитина ставиться вкрай непривітно – стосунки з батьком ніякі, в новій школі дівчинці не подобається, потенційна мачуха – особа дуже неприємна, саме місто якесь дивне, і все на світі хоче розлучити Марту з фігуркою янгола зі слонової кістки – материним подарунком. Але за засніженими лаштунками Міста-у-Моря ховається казкове Місто Тіней, в якому колись горе та злоба майже винищили світло й позбавили мешканців не лише їхньої магії, але Духу Різдва.
“Місто Тіней” – це симпатична пригодницька повість, яка дуже охайно працює з темою дитячої травми. Марта проживає душевний злам етап за етапом, майже за підручником, але якогось надто штучного враження цей педагогічний підхід не створює. Ну, окрім того, що подеколи головна героїня дратує, але без цього не обійтись: хто б оце в подібній ситуації коні б не мочив. Хоча, треба сказати, що оці дві генеральні лінії: внутрішня трансформація та пригоди, що ілюструють трансформації зовнішні, перебирають на себе все, тому для іншого іноді лишається замало повітря. Тож більшість персонажів в книжці відверто типізовані (деякі – і то навіть стереотипізовані, як відьма-недомачуха Інґе), що можна зрозуміти – адже текст є _технічно правильною_ казкою, тобто з архетипами працює. А от те, що характер головної героїні майже до кульмінаційних епізодів вкладається в два слова: “Мама померла” – то це особливість, яку треба прийняти. Навряд чи з Марти виросте героїня-рольова модель на віки, але на своєму місці ця дитина – молодчина. А це не про всіх героїв можна сказати: є серед них і суто функційні, і не дуже виразні, і яскраві, але якісь… ненав’язливо знайомі. Жіночих персонажів, до речі, є, і тест Бехдель книжка проходить без проблем. Але більшість з героїнь – це варіації на тему Матері – і ще є одна Принцеса-в-біді. То в основних пригодах поряд з Мартою участь беруть хлопці… і це також особливість, яку треба прийняти.
Поза тим, поза виховальним аспектом і поза пригодами, найбільше в “Місті Тіней” зачаровує атмосфера. Письменниця чудово змальовує і реальне місто, яке живе підготовкою до свят, і казкове, що слугує його спотвореним відбитком. Уся святково-різдвяна тема, з одного боку, має очевидні християнські конотації, але з іншого – спирається на давніші пласти. І цілком дитяча повість є гарним нагадуванням, чому життя – це колообіг, у чому принади безсмертя можуть обернутися болісними ілюзіями, якими є стосунки світла і темряві і навіщо святкувати Різдво саме узимку (і це вже як не рахувати воєнних алюзій). Це було аж неочікувано переконливо. А тепер мені мріється про те, щоби Мія Марченко написала повість з весняними міфологічними мотивами. Сезонне, мабуть.
Трохи розширений текст відгуку з прикладами ілюстрацій за посиланням.
У дванадцятирічної Марти (люблять українські письменниці це ім’я) помирає матір, і дівчинка переїжджає до іншого міста, щоби жити з батьком та його нареченою. До оновленого життя згорьована дитина ставиться вкрай непривітно – стосунки з батьком ніякі, в новій школі дівчинці не подобається, потенційна мачуха – особа дуже неприємна, саме місто якесь дивне, і все на світі хоче розлучити Марту з фігуркою янгола зі слонової кістки – материним подарунком. Але за засніженими лаштунками Міста-у-Моря ховається казкове Місто Тіней, в якому колись горе та злоба майже винищили світло й позбавили мешканців не лише їхньої магії, але Духу Різдва.
“Місто Тіней” – це симпатична пригодницька повість, яка дуже охайно працює з темою дитячої травми. Марта проживає душевний злам етап за етапом, майже за підручником, але якогось надто штучного враження цей педагогічний підхід не створює. Ну, окрім того, що подеколи головна героїня дратує, але без цього не обійтись: хто б оце в подібній ситуації коні б не мочив. Хоча, треба сказати, що оці дві генеральні лінії: внутрішня трансформація та пригоди, що ілюструють трансформації зовнішні, перебирають на себе все, тому для іншого іноді лишається замало повітря. Тож більшість персонажів в книжці відверто типізовані (деякі – і то навіть стереотипізовані, як відьма-недомачуха Інґе), що можна зрозуміти – адже текст є _технічно правильною_ казкою, тобто з архетипами працює. А от те, що характер головної героїні майже до кульмінаційних епізодів вкладається в два слова: “Мама померла” – то це особливість, яку треба прийняти. Навряд чи з Марти виросте героїня-рольова модель на віки, але на своєму місці ця дитина – молодчина. А це не про всіх героїв можна сказати: є серед них і суто функційні, і не дуже виразні, і яскраві, але якісь… ненав’язливо знайомі. Жіночих персонажів, до речі, є, і тест Бехдель книжка проходить без проблем. Але більшість з героїнь – це варіації на тему Матері – і ще є одна Принцеса-в-біді. То в основних пригодах поряд з Мартою участь беруть хлопці… і це також особливість, яку треба прийняти.
Поза тим, поза виховальним аспектом і поза пригодами, найбільше в “Місті Тіней” зачаровує атмосфера. Письменниця чудово змальовує і реальне місто, яке живе підготовкою до свят, і казкове, що слугує його спотвореним відбитком. Уся святково-різдвяна тема, з одного боку, має очевидні християнські конотації, але з іншого – спирається на давніші пласти. І цілком дитяча повість є гарним нагадуванням, чому життя – це колообіг, у чому принади безсмертя можуть обернутися болісними ілюзіями, якими є стосунки світла і темряві і навіщо святкувати Різдво саме узимку (і це вже як не рахувати воєнних алюзій). Це було аж неочікувано переконливо. А тепер мені мріється про те, щоби Мія Марченко написала повість з весняними міфологічними мотивами. Сезонне, мабуть.
Трохи розширений текст відгуку з прикладами ілюстрацій за посиланням.
February 4, 2020
«Холод не лякає того хто з вогнем», саме такими словами, з пісні Святослава Вакарчука, хочеться розпочати свій відгук на книжку Місто тіней.
Перші сторінки, а скоріше рядки, мали б відвернути мене від цієї книги, бо мова іде про дівчинку Марту яка втратила матір і приїздить в інше місто до батька якого майже не знає. Але... Вона приїздить не сама, а з янголом у кишені. Правда ж звучить вже магічно. Янгол у кишені.
Янгола звуть Серафін. І це новорічна прикраса яку дуже любила мама дівчинки. По приїзді в нове місто Марта дістає його з кишені, щоб показати куди вони приїхали. І з цього моменту в історії починають відбуватися дива. Я б сказала, - магічні дива. Бо насправді, це янгол щастя з Загубленого міста, що контролює злий чаклун Магнус. І з поверненням янгола до Зачарованого міста щастя теж повернеться, а з ним тепло і час, що завмер в вічній кризі міста.
Вперше за багато років українська книжка так мене захопила. Не можу не радіти з цього приводу. Сюжет, інтрига, реакція персонажів все на своєму місці. Чудова українська мова в діалогах. Мальовничі ілюстрації які хотілось розглядати знову і знову. Справді класна (якісна) українська дитяча література яку хочеться перечитувати знову і знову.
Тому... читайте книжки з задоволенням!
Далі буде!!!
Перші сторінки, а скоріше рядки, мали б відвернути мене від цієї книги, бо мова іде про дівчинку Марту яка втратила матір і приїздить в інше місто до батька якого майже не знає. Але... Вона приїздить не сама, а з янголом у кишені. Правда ж звучить вже магічно. Янгол у кишені.
Янгола звуть Серафін. І це новорічна прикраса яку дуже любила мама дівчинки. По приїзді в нове місто Марта дістає його з кишені, щоб показати куди вони приїхали. І з цього моменту в історії починають відбуватися дива. Я б сказала, - магічні дива. Бо насправді, це янгол щастя з Загубленого міста, що контролює злий чаклун Магнус. І з поверненням янгола до Зачарованого міста щастя теж повернеться, а з ним тепло і час, що завмер в вічній кризі міста.
Вперше за багато років українська книжка так мене захопила. Не можу не радіти з цього приводу. Сюжет, інтрига, реакція персонажів все на своєму місці. Чудова українська мова в діалогах. Мальовничі ілюстрації які хотілось розглядати знову і знову. Справді класна (якісна) українська дитяча література яку хочеться перечитувати знову і знову.
Тому... читайте книжки з задоволенням!
Далі буде!!!
May 15, 2025
Хороша різдвяна казка про добро і зло, про втрату, про важливість сім’ї.
12 річна дівчинка, яка втратила маму і тепер живе в новому місті з батьком і його дівчиною, нова школа, немає друзів - усе це треба якось пережити.
12 річна дівчинка, яка втратила маму і тепер живе в новому місті з батьком і його дівчиною, нова школа, немає друзів - усе це треба якось пережити.
September 28, 2025
Почала читати цю книжку майже випадково і натрапила на чудову казку (я б сказала на вік 10-14 років), що має різдвяну тематику. Історія добра і світла, звісно не без темних героїв, але це загалом не на вік 4 роки.
По сюжету Марта, головна героїня, втрачає маму і переїжає жити до батька, з яким майже не спілкувалася раніше. Мені дуже сподобалось, як тут показано сприйняття дівчинкою світу впродовж історії і як подається її досвід, і зміна ставлення до втрати мами і до батька. Тут дуже гарно розкривається робота з цією травмою. Як на мене це варто уваги.
Мова дуже гарна, просто написано, легко читати. Я би навіть сказала - зворушливо. А ще дуже захотілось прикрасити ялинку, повішати гірлянди і зробити різдяний настрій.
По сюжету Марта, головна героїня, втрачає маму і переїжає жити до батька, з яким майже не спілкувалася раніше. Мені дуже сподобалось, як тут показано сприйняття дівчинкою світу впродовж історії і як подається її досвід, і зміна ставлення до втрати мами і до батька. Тут дуже гарно розкривається робота з цією травмою. Як на мене це варто уваги.
Мова дуже гарна, просто написано, легко читати. Я би навіть сказала - зворушливо. А ще дуже захотілось прикрасити ялинку, повішати гірлянди і зробити різдяний настрій.
August 10, 2025
Це та сама книга, яку нам всім варто читати терміново, от прям зараз. Без перебільшення кажу.
Знаєте оце, коли говорять, що та чи інша книга трапляється в житті у якийсь переломний момент і щось змінює або дає сили жити далі. Не пригадаю, коли зі мною таке траплялося, можливо, ще в студентські роки, але от вчора це таки було ВОНО! Я прям відчула, як отримую світло, якого неймовірно бракувало.
"Місто тіней" написано у 2015 році, але яке ж воно актуальне сьогодні! Особливо останній місяць, коли здається, наче за всю війну не було стільки темряви, як зараз. Хоча в книзі події відбуваються на Різдво, але, попри літо, ми всі відчуваємо те саме, що там описується.
Холод. Скорбота. Добровільна відмова від світла і надії. Страх. Бажання жити у стані зупиненого часу.
Але постійно так жити неможливо!
Життя має рухатися. І смерть — це частина життя. Страшна частина, жахлива, але так вже склалося. Є час туги, є час щастя. І ця книга дуже добре дає це зрозуміти і побачити попереду світло.
Дочитавши її вчора, я буквально відчула те світло і надію, якими пронизана вся історія. Я віднайшла в собі сили триматися, щоб жити далі, працювати, радіти, сумувати і відчувати оце все, з чого складається людина.
"Місто тіней" — це мотузка, за яку варто хапатися й витягувати себе з пітьми. І не вірте, що це просто дитяча різдвяна повість про маленьку дівчинку, яка потрапляє до чужого їй батька в чужому місті.
Вкотре впевнилася, настільки круто пише Мія Марченко, приховуючи у просте глибокі і важливі сенси.
"Темрява і біль мають багато ключів від людських сердець, і на жаль, цими ключами душі відімкнути набагато легше, ніж іншими, світлішими" (с)
Знаєте оце, коли говорять, що та чи інша книга трапляється в житті у якийсь переломний момент і щось змінює або дає сили жити далі. Не пригадаю, коли зі мною таке траплялося, можливо, ще в студентські роки, але от вчора це таки було ВОНО! Я прям відчула, як отримую світло, якого неймовірно бракувало.
"Місто тіней" написано у 2015 році, але яке ж воно актуальне сьогодні! Особливо останній місяць, коли здається, наче за всю війну не було стільки темряви, як зараз. Хоча в книзі події відбуваються на Різдво, але, попри літо, ми всі відчуваємо те саме, що там описується.
Холод. Скорбота. Добровільна відмова від світла і надії. Страх. Бажання жити у стані зупиненого часу.
Але постійно так жити неможливо!
Життя має рухатися. І смерть — це частина життя. Страшна частина, жахлива, але так вже склалося. Є час туги, є час щастя. І ця книга дуже добре дає це зрозуміти і побачити попереду світло.
Дочитавши її вчора, я буквально відчула те світло і надію, якими пронизана вся історія. Я віднайшла в собі сили триматися, щоб жити далі, працювати, радіти, сумувати і відчувати оце все, з чого складається людина.
"Місто тіней" — це мотузка, за яку варто хапатися й витягувати себе з пітьми. І не вірте, що це просто дитяча різдвяна повість про маленьку дівчинку, яка потрапляє до чужого їй батька в чужому місті.
Вкотре впевнилася, настільки круто пише Мія Марченко, приховуючи у просте глибокі і важливі сенси.
"Темрява і біль мають багато ключів від людських сердець, і на жаль, цими ключами душі відімкнути набагато легше, ніж іншими, світлішими" (с)
January 18, 2017
Зимова казка-фентезі, події якої розгортаються у двох світах: аналоговому сучасному і зачарованому, застиглому у вічній зимі, Місті Тіней. У мешканців Міста - майстрів-ремісників, пригніченних темними силами короля-узурпатора, давно зникли сподівання повернути тепло і весну, але дівчинка Марта, що зуміла перетнути межу світів, здатна відродити у іхніх душах надію, принести втіху, розбудити магію, повернути Різдво.
Це дуже добре, зважено і водночас душевно написана книжка. Вона "тримає" і довершено передає атмосферу обох вимірів, якимось чином, не даючи програвати ні реальності світу Марти, з її тугою за померлою мамою, складними стосунками з батьком і його молодою подругою, дружбою з дотепним однокласником Данею, який має власні таємниці і вразливі місця; ні казковості Міста Тіней, з його майстрами-чарвіниками Тобіасом та Еммеліною, підступною почварою Гейлісом, завороженими принцесою Мафальдою і лицарем Роландом.
Ця книжка ідеально пасує до Різдва і сімейного читання, тож цілком може стати традиційно-святочною в український літературі. Я за це вболіваю.
А ще, читаючи "Місто Тіней", я періодично натрапляла не ледь відчутні алюзії, можливо, навіть створені не самою авторкою, а моєю (під)свідомістю, на Хроніки Нарнії, Чарівника Країни Оз, Гаррі Поттера, Алісу в Дивокраї (згадати лишень майстра-годинникаря Карла з його люлькою і веселковим димом - чим не порадниця Гусінь?).
Це дуже добре, зважено і водночас душевно написана книжка. Вона "тримає" і довершено передає атмосферу обох вимірів, якимось чином, не даючи програвати ні реальності світу Марти, з її тугою за померлою мамою, складними стосунками з батьком і його молодою подругою, дружбою з дотепним однокласником Данею, який має власні таємниці і вразливі місця; ні казковості Міста Тіней, з його майстрами-чарвіниками Тобіасом та Еммеліною, підступною почварою Гейлісом, завороженими принцесою Мафальдою і лицарем Роландом.
Ця книжка ідеально пасує до Різдва і сімейного читання, тож цілком може стати традиційно-святочною в український літературі. Я за це вболіваю.
А ще, читаючи "Місто Тіней", я періодично натрапляла не ледь відчутні алюзії, можливо, навіть створені не самою авторкою, а моєю (під)свідомістю, на Хроніки Нарнії, Чарівника Країни Оз, Гаррі Поттера, Алісу в Дивокраї (згадати лишень майстра-годинникаря Карла з його люлькою і веселковим димом - чим не порадниця Гусінь?).
December 17, 2025
дуже добра та світла книжка, раджу усім, особливо перед різдвом та у похмурі зимові дні
December 11, 2025
"іноді люди мовчать, бо говорити надто боляче. "
"– Така вже моя кара, – зітхнув Р. – Робити боляче тим, кого мені зовсім не хочеться кривдити. "
"Марта не дуже боялася темряви, останній рік навіть любила її. Темрява дозволяла не прикидатися, наче з тобою все гаразд, у ній можна було ненадовго стати собою - маленькою, ображеною на весь світ дитиною. Адже в темряві нічого не видно, там ніхто не побачить твоїх сліз."
"Але світло навіщо забороняти? Тобто... у цьому ж не має сенсу. Адже світять і грію не тільки свічки,..."
"згадай те, що прожене темряву!"
"поки цей берег омиває море, поки містом править король, ніщо не зміниться, крім твоїх заблуканих думок"
"як хочеш свята – зроби його собі, бо само воно не прийде. Розумієш?"
"корона – тягар заважкий. Не кожна шия його витримує. "
"– Така вже моя кара, – зітхнув Р. – Робити боляче тим, кого мені зовсім не хочеться кривдити. "
"Марта не дуже боялася темряви, останній рік навіть любила її. Темрява дозволяла не прикидатися, наче з тобою все гаразд, у ній можна було ненадовго стати собою - маленькою, ображеною на весь світ дитиною. Адже в темряві нічого не видно, там ніхто не побачить твоїх сліз."
"Але світло навіщо забороняти? Тобто... у цьому ж не має сенсу. Адже світять і грію не тільки свічки,..."
"згадай те, що прожене темряву!"
"поки цей берег омиває море, поки містом править король, ніщо не зміниться, крім твоїх заблуканих думок"
"як хочеш свята – зроби його собі, бо само воно не прийде. Розумієш?"
"корона – тягар заважкий. Не кожна шия його витримує. "
May 12, 2025
Місто Тіней
Мія Марченко
Бомбезне видання від Жоржа одразу притягує погляд своєю неймовірною обкладинкою. Якщо взяти її в руки і погортати, то наступне “вау” буде від ілюстрацій. Їх багато, вони дуже атмосферні, вони живі і це ще більше затягує у світ книги.
А світ книги непростий. Він сучасний і чарівний. У ньому біль підлітки від смерті матері, від почуття власної невидимості, незначущості, непотрібності. Чи це справжнє, чи уявне? Чи справді Марта не потрібна своєму батьку, якого дотепер бачила лічені рази? Чи справді вона нічого не значить для нього? Чи справді вона не потрібна нікому: тітці, яка доправила його до батька; батькові, який майже всі дні проводить на роботі; батьковій подружці, однокласникам, учителям? Що пов'язує Марту з цим місцем, з цим містом, з цим світом?
Місто, в яке приїздить Марта, поділене на “старе” і “нове”. І саме старе місце дає дівчині трохи втіхи, зачаровує її. Вона прагне дослідити його вулички, проте самій цього робити не можна, а батько лише обіцяє.
У певній мірі “заземлення” і втіху дівчинці приносить різдвяна іграшка, її улюблена, з якою Марта ніколи не розлучається. Вона носить її з собою, розмовляє, “прогулює” по підвіконнях. І через це втрапляє в халепу.
І через це знаходить шлях в інше місто, у Місто Тіней. У світі сьогодення воно лише казка, проте у якомусь химерному викривленні воно існує насправді. Там справді багато років (або навіть століть) панує холод, немає сонця. Там править Принцеса, донька короля-загарбника, що замкнувся у високій вежі і лише залізний півень може літати до нього за звісткою.
Місто Тіней химерне, похмуре, жорстоке. Але чи гірше воно за той світ, де в Марти померла мати і є одвічно заклопотаний батько, в якого є його Інге?
Розпач Марти, її біль, її самотність, її почуття - все це відчувається твоїм. Її раптове зближення з однокласником Даном, хлопцем, який також не “вписується” у світ однолітків - надія, яка теж розбивається. Правда ж? Чи ні? І чи дійсно треба робити вибір між Містом Тіней і містом, де є батько, і Дані, і його мама-художниця?
Може, я просто прихована підлітка, але… “Врешті-решт все на краще - навіть гірке і страшне”. І ти віриш кожному слову.
Мія Марченко
Бомбезне видання від Жоржа одразу притягує погляд своєю неймовірною обкладинкою. Якщо взяти її в руки і погортати, то наступне “вау” буде від ілюстрацій. Їх багато, вони дуже атмосферні, вони живі і це ще більше затягує у світ книги.
А світ книги непростий. Він сучасний і чарівний. У ньому біль підлітки від смерті матері, від почуття власної невидимості, незначущості, непотрібності. Чи це справжнє, чи уявне? Чи справді Марта не потрібна своєму батьку, якого дотепер бачила лічені рази? Чи справді вона нічого не значить для нього? Чи справді вона не потрібна нікому: тітці, яка доправила його до батька; батькові, який майже всі дні проводить на роботі; батьковій подружці, однокласникам, учителям? Що пов'язує Марту з цим місцем, з цим містом, з цим світом?
Місто, в яке приїздить Марта, поділене на “старе” і “нове”. І саме старе місце дає дівчині трохи втіхи, зачаровує її. Вона прагне дослідити його вулички, проте самій цього робити не можна, а батько лише обіцяє.
У певній мірі “заземлення” і втіху дівчинці приносить різдвяна іграшка, її улюблена, з якою Марта ніколи не розлучається. Вона носить її з собою, розмовляє, “прогулює” по підвіконнях. І через це втрапляє в халепу.
І через це знаходить шлях в інше місто, у Місто Тіней. У світі сьогодення воно лише казка, проте у якомусь химерному викривленні воно існує насправді. Там справді багато років (або навіть століть) панує холод, немає сонця. Там править Принцеса, донька короля-загарбника, що замкнувся у високій вежі і лише залізний півень може літати до нього за звісткою.
Місто Тіней химерне, похмуре, жорстоке. Але чи гірше воно за той світ, де в Марти померла мати і є одвічно заклопотаний батько, в якого є його Інге?
Розпач Марти, її біль, її самотність, її почуття - все це відчувається твоїм. Її раптове зближення з однокласником Даном, хлопцем, який також не “вписується” у світ однолітків - надія, яка теж розбивається. Правда ж? Чи ні? І чи дійсно треба робити вибір між Містом Тіней і містом, де є батько, і Дані, і його мама-художниця?
Може, я просто прихована підлітка, але… “Врешті-решт все на краще - навіть гірке і страшне”. І ти віриш кожному слову.
June 13, 2019
Книжкові дискусії двох авторок
Анна: Не знаю чому, але “Місто Тіней” нагадало мені відомий анекдот про письменника, що писав роман про ковбоїв. Коли його попросили розповісти про свою роботу, то він повідомив, що початок і кінець він вже написав, адже це дуже просто: “ковбой сів на коня” та “ковбой зліз з коня”. Тоді у нього запитали, що ж він планує написати у середині, і він відповів із зітханням: “Що-що – це ж ясно: тик-дик, тик-дик. І це дійсно проблема”. На мою думку, у більшості українських сучасних книжок проблема з отим “тик-дик, тик-дик”. І “Місто тіней”, на жаль, не виняток. Хоча, мушу визнати, що мені сподобався і початок і навіть кінець – на відміну від тих книжок, що ми з вами нещодавно обговорювали. Тож мабуть почну все ж таки з кінця, бо ж це мій улюблений стиль.
В епілозі авторка доволі елегантно звела усі кінці з кінцями, і якось зворушливо воно у неї вийшло. Ну знаєте, споріднені душі знайшли одне одного і збираються жити разом до кінця своїх днів. Хоча я добре розумію, що кінець не дуже реалістичний. Чи зміг би отой художник заробляти достатньо грошей для своєї немаленької сім'ї своїм малюванням та галереєю, що славилася лояльністю до робіт молодих та незнаних художників? Але я забула – були ж ще кав'ярня та сувенірна крамничка. Тож, хтозна – може дійсно можливо робити те, що тобі подобається і не бідувати? А оті слова “Врешті-решт, усе на краще, навіть гірке і страшне” викликали спочатку протест, як явне перебільшення. Але згодом – якось втішили. Бо, врешті-решт, таке іноді трапляється у житті, особливо із людьми сильними духом.
Тепер можна повернутися і до початку. Він у “Міста Тіней” не такий захоплюючий, як у більшості книжок, що ми прочитали в цьому році, проте доволі зворушливий. Самотня дівчинка, що нещодавно втратила матір, на тлі похмурого, незнайомого міста – це не може не розчулити. Особливо мене зворушила Мартина розмова із янголом, її улюбленою іграшкою, що їй подарувала мама. Їй здалося, що янгол хотів підбадьорити її своєю усмішкою, наче говорив їй, що треба бути сильною. Але дівчинка, дивлячись на оту маленьку гладку фігурку, подумала: “Легко йому. Усміхатися набагато легше, коли ти вирізаний із кістки”. Тому я сподівалася, що на мене чекає психологічна драма, де Марта, після усіляких поневірянь і страждань, знайде новий дім та сім'ю. І вона дійсно знайшла усе це наприкінці. Можливо тому мене так і розчулив епілог, бо там трапилось усе те, чого я чекала від книги. Але хотілося б з інтересом спостерігати як дівчинка прийшла до того щасливого кінця. Та не судилося, бо щоб по-справжньому співчувати героям, вони повинні говорити і діяти як живі люди, а не як якісь спрощені ходячи схеми.
Хоча я не можу сказати, що у книзі не було вдалих місць. Усе те що стосувалося Різдва авторка описувала з теплом і любов'ю. Усі оті прикрашені ялинки, сяючи гірлянди, всілякі смаколики враз освітлювали оте “місто тіней”, де поневірялися її герої, як в нашому світі, так і в потойбічному. До речі, “вічна зима і ніякого Різдва” – ця ідея зовсім не нова. Якщо пам'ятаєте, вперше вона з'явилася у Клайва Льюїса у його славнозвісній повісті “Лев, відьма та шафа”. Звісно у Льюїса воно мені більше сподобалось, бо він більше уваги присвятив приходу весни, який у нього нерозривно зв'язаний з Різдвом. Проте авторка доволі зворушливо зобразила сам дух цього свята та піднесений настрій, що має панувати у цей час.
Але, на превеликий жаль, усі ці позитивні сторони “Міста Тіней” перекриваються головним недоліком більшості сучасних українських книжок – а саме доволі блідими героями. Як би голосно вони не кричали та не рвали на собі волосся, мені, як і знаменитому режисеру Станіславському, так і кортить крикнути їм у відповідь: “Не вірю!” Не розумію чому авторка так мало розповіла п��о те, чому розійшлися Мартині батьки, чи про те як Марта жила разом із мамою. Це ж бо важлива інформація, яка могла б вдихнути життя в її героїв.
Ще хочу додати, що мене дуже вразило Мартине рішення не просити Роланда оживити рідну матусю. Може воно і правильно не турбувати мертвих, але ж жінка була ще молодою, і Марта так за нею сумувала. Все хотіла з нею поговорити та про все розпитати, а потім знехтувала такою можливістю. Та ще й подумала, що це було б нечуваним щастям знову жити разом із мамою, але тоді це означало б відмовитися від її нового життя із батьком, від її нового друга та його милої матінки, від Старого міста. Що ж це таке виходить - сиди собі, люба матусю, на тому світі, й не рипайся, бо я тепер хочу з батьком пожити?! Навіть не знаю, що сказати. Це вже якийсь махровий егоїзм поза всяких меж, але ж він, здавалося, був Марті зовсім не притаманний.
А які ваші враження? І, взагалі, чи не гаємо ми даремно наш час шукаючи та не знаходячи в сучасній українській літературі ніякої розради ні розуму, ні серцю?
Фаріда: Можливо. Принаймні, з огляду на ті книжки, які ми прочитали цього року, в сучасній підлітковій літературі на це годі й сподіватися. А може ми просто не в тих книжках шукаємо? Подивимося наступного року.
Ви добре знаєте скільки запитань, обурення та скарг викликало в мене «Місто Тіней». Напевно пам’ятаєте, що мені вдалося дочитати цю повість до кінця тільки з другої спроби – майже через два роки після того як я вперше відкрила її! Я саме почала читати тоді на Новий Рік, сподіваючись на захоплюючу та казкову пригоду – боротьбу світла та темряви і все таке інше – яка відбувається в двох паралельних світах, що тісно переплітаються з життям головної героїні.
Проте я дуже швидко зрозуміла, що в черговий раз моїм сподіванням на щось таке від чого я буду в повному захваті не здійснитися. Бо книга, така велика та насичена усілякими подіями, видалася зовсім не святковою, а пригоди та персонажі дуже сильно нагадували пригоди та персонажів з інших книжок жанру фентезі. Головна героїня – чи то ідея якою головна героїня мала бути – спочатку сподобалась, а потім почала дуже сильно дратувати постійними сварками та втечами, чи то з батьком, чи то з його дівчиною, чи то з новим другом.
До того ж, я розраховувала почитати про Різдво в найкращих українських традиціях, а, натомість, читала про Різдво та дійових осіб, пов’язаних з цим святом, позичених з якоїсь іншої країни та культури. Проте, це дуже схоже на нашу сучасність, чи не так? Наразі чомусь вважається, що нам потрібно позичати абсолютно все що тільки є з Європи та Америки, наче в нас самих нічого власного нема: ні імен, ні свят, ні традицій, ні казок, ні різдвяних персонажів, ні ідей.
На жаль, впродовж всієї книги – аж до останнього розділу – мене не полишало якесь гнітюче, холодне та неприємне почуття. А кожний раз як я починала читати в мене одразу псувався настрій та хотілося якнайшвидше закрити цю книгу та більше ніколи її не відкривати. Вона наче оповита отруйними чарами. Можливо тими самими, що скувало Місто тіней.
Погоджусь, що початок та кінцівка видалися доволі зворушливими, проте я нізащо б не рекомендувала читати цю книгу на свята чи взимку. Навіть теплий плід та гарячий чай не допоможуть зігрітися. Так само як і ви, я була приголомшена, коли Марта відмовилася від можливості повернути до життя маму – бодай навіть поговорити з нею – поставивши нові відносини на перше місце. І чому саме, пробачте, такий вибір має навчити дітей? Егоїзму? Дріб’язковості? Що матеріальні цінності є вищими за життя найдорожчої в світі людини?
Адже рішення Марти не мало нічого спільного з релігійним поглядом на життя та смерть. Ні. Це скоріш виглядало так наче мама була на заваді її відносинам із батьком. Не знаю. Якось це неправильно. В справжньому житті дуже важко змиритися з такою важкою втратою та вирішити, ось так, що так воно все ж таки краще. Нехай собі спить, не буду її будити. До того ж, казки потрібні саме для того, щоб давати змогу мріям здійснюватися – особливо на Різдво. На жаль, мрія Марти про повернення мами до життя виявилася дуже швидкоплинною…
Анна: Не знаю чому, але “Місто Тіней” нагадало мені відомий анекдот про письменника, що писав роман про ковбоїв. Коли його попросили розповісти про свою роботу, то він повідомив, що початок і кінець він вже написав, адже це дуже просто: “ковбой сів на коня” та “ковбой зліз з коня”. Тоді у нього запитали, що ж він планує написати у середині, і він відповів із зітханням: “Що-що – це ж ясно: тик-дик, тик-дик. І це дійсно проблема”. На мою думку, у більшості українських сучасних книжок проблема з отим “тик-дик, тик-дик”. І “Місто тіней”, на жаль, не виняток. Хоча, мушу визнати, що мені сподобався і початок і навіть кінець – на відміну від тих книжок, що ми з вами нещодавно обговорювали. Тож мабуть почну все ж таки з кінця, бо ж це мій улюблений стиль.
В епілозі авторка доволі елегантно звела усі кінці з кінцями, і якось зворушливо воно у неї вийшло. Ну знаєте, споріднені душі знайшли одне одного і збираються жити разом до кінця своїх днів. Хоча я добре розумію, що кінець не дуже реалістичний. Чи зміг би отой художник заробляти достатньо грошей для своєї немаленької сім'ї своїм малюванням та галереєю, що славилася лояльністю до робіт молодих та незнаних художників? Але я забула – були ж ще кав'ярня та сувенірна крамничка. Тож, хтозна – може дійсно можливо робити те, що тобі подобається і не бідувати? А оті слова “Врешті-решт, усе на краще, навіть гірке і страшне” викликали спочатку протест, як явне перебільшення. Але згодом – якось втішили. Бо, врешті-решт, таке іноді трапляється у житті, особливо із людьми сильними духом.
Тепер можна повернутися і до початку. Він у “Міста Тіней” не такий захоплюючий, як у більшості книжок, що ми прочитали в цьому році, проте доволі зворушливий. Самотня дівчинка, що нещодавно втратила матір, на тлі похмурого, незнайомого міста – це не може не розчулити. Особливо мене зворушила Мартина розмова із янголом, її улюбленою іграшкою, що їй подарувала мама. Їй здалося, що янгол хотів підбадьорити її своєю усмішкою, наче говорив їй, що треба бути сильною. Але дівчинка, дивлячись на оту маленьку гладку фігурку, подумала: “Легко йому. Усміхатися набагато легше, коли ти вирізаний із кістки”. Тому я сподівалася, що на мене чекає психологічна драма, де Марта, після усіляких поневірянь і страждань, знайде новий дім та сім'ю. І вона дійсно знайшла усе це наприкінці. Можливо тому мене так і розчулив епілог, бо там трапилось усе те, чого я чекала від книги. Але хотілося б з інтересом спостерігати як дівчинка прийшла до того щасливого кінця. Та не судилося, бо щоб по-справжньому співчувати героям, вони повинні говорити і діяти як живі люди, а не як якісь спрощені ходячи схеми.
Хоча я не можу сказати, що у книзі не було вдалих місць. Усе те що стосувалося Різдва авторка описувала з теплом і любов'ю. Усі оті прикрашені ялинки, сяючи гірлянди, всілякі смаколики враз освітлювали оте “місто тіней”, де поневірялися її герої, як в нашому світі, так і в потойбічному. До речі, “вічна зима і ніякого Різдва” – ця ідея зовсім не нова. Якщо пам'ятаєте, вперше вона з'явилася у Клайва Льюїса у його славнозвісній повісті “Лев, відьма та шафа”. Звісно у Льюїса воно мені більше сподобалось, бо він більше уваги присвятив приходу весни, який у нього нерозривно зв'язаний з Різдвом. Проте авторка доволі зворушливо зобразила сам дух цього свята та піднесений настрій, що має панувати у цей час.
Але, на превеликий жаль, усі ці позитивні сторони “Міста Тіней” перекриваються головним недоліком більшості сучасних українських книжок – а саме доволі блідими героями. Як би голосно вони не кричали та не рвали на собі волосся, мені, як і знаменитому режисеру Станіславському, так і кортить крикнути їм у відповідь: “Не вірю!” Не розумію чому авторка так мало розповіла п��о те, чому розійшлися Мартині батьки, чи про те як Марта жила разом із мамою. Це ж бо важлива інформація, яка могла б вдихнути життя в її героїв.
Ще хочу додати, що мене дуже вразило Мартине рішення не просити Роланда оживити рідну матусю. Може воно і правильно не турбувати мертвих, але ж жінка була ще молодою, і Марта так за нею сумувала. Все хотіла з нею поговорити та про все розпитати, а потім знехтувала такою можливістю. Та ще й подумала, що це було б нечуваним щастям знову жити разом із мамою, але тоді це означало б відмовитися від її нового життя із батьком, від її нового друга та його милої матінки, від Старого міста. Що ж це таке виходить - сиди собі, люба матусю, на тому світі, й не рипайся, бо я тепер хочу з батьком пожити?! Навіть не знаю, що сказати. Це вже якийсь махровий егоїзм поза всяких меж, але ж він, здавалося, був Марті зовсім не притаманний.
А які ваші враження? І, взагалі, чи не гаємо ми даремно наш час шукаючи та не знаходячи в сучасній українській літературі ніякої розради ні розуму, ні серцю?
Фаріда: Можливо. Принаймні, з огляду на ті книжки, які ми прочитали цього року, в сучасній підлітковій літературі на це годі й сподіватися. А може ми просто не в тих книжках шукаємо? Подивимося наступного року.
Ви добре знаєте скільки запитань, обурення та скарг викликало в мене «Місто Тіней». Напевно пам’ятаєте, що мені вдалося дочитати цю повість до кінця тільки з другої спроби – майже через два роки після того як я вперше відкрила її! Я саме почала читати тоді на Новий Рік, сподіваючись на захоплюючу та казкову пригоду – боротьбу світла та темряви і все таке інше – яка відбувається в двох паралельних світах, що тісно переплітаються з життям головної героїні.
Проте я дуже швидко зрозуміла, що в черговий раз моїм сподіванням на щось таке від чого я буду в повному захваті не здійснитися. Бо книга, така велика та насичена усілякими подіями, видалася зовсім не святковою, а пригоди та персонажі дуже сильно нагадували пригоди та персонажів з інших книжок жанру фентезі. Головна героїня – чи то ідея якою головна героїня мала бути – спочатку сподобалась, а потім почала дуже сильно дратувати постійними сварками та втечами, чи то з батьком, чи то з його дівчиною, чи то з новим другом.
До того ж, я розраховувала почитати про Різдво в найкращих українських традиціях, а, натомість, читала про Різдво та дійових осіб, пов’язаних з цим святом, позичених з якоїсь іншої країни та культури. Проте, це дуже схоже на нашу сучасність, чи не так? Наразі чомусь вважається, що нам потрібно позичати абсолютно все що тільки є з Європи та Америки, наче в нас самих нічого власного нема: ні імен, ні свят, ні традицій, ні казок, ні різдвяних персонажів, ні ідей.
На жаль, впродовж всієї книги – аж до останнього розділу – мене не полишало якесь гнітюче, холодне та неприємне почуття. А кожний раз як я починала читати в мене одразу псувався настрій та хотілося якнайшвидше закрити цю книгу та більше ніколи її не відкривати. Вона наче оповита отруйними чарами. Можливо тими самими, що скувало Місто тіней.
Погоджусь, що початок та кінцівка видалися доволі зворушливими, проте я нізащо б не рекомендувала читати цю книгу на свята чи взимку. Навіть теплий плід та гарячий чай не допоможуть зігрітися. Так само як і ви, я була приголомшена, коли Марта відмовилася від можливості повернути до життя маму – бодай навіть поговорити з нею – поставивши нові відносини на перше місце. І чому саме, пробачте, такий вибір має навчити дітей? Егоїзму? Дріб’язковості? Що матеріальні цінності є вищими за життя найдорожчої в світі людини?
Адже рішення Марти не мало нічого спільного з релігійним поглядом на життя та смерть. Ні. Це скоріш виглядало так наче мама була на заваді її відносинам із батьком. Не знаю. Якось це неправильно. В справжньому житті дуже важко змиритися з такою важкою втратою та вирішити, ось так, що так воно все ж таки краще. Нехай собі спить, не буду її будити. До того ж, казки потрібні саме для того, щоб давати змогу мріям здійснюватися – особливо на Різдво. На жаль, мрія Марти про повернення мами до життя виявилася дуже швидкоплинною…
December 20, 2025
хороша гостросюжетна різдвяна казка. не всі питання для мене логічно закриті, тому читала б якийсь сиквел-приквел 🤔
upd. запитала авторку, тепер все на своїх місцях 🫶
upd. запитала авторку, тепер все на своїх місцях 🫶
April 1, 2025
Чесно скажу, начитавшись відгуків, я побоювалась братися за читання цієї книги. Здавалося, що там очікує щось сумне й невеселе. Але я помилялася)
Так, книга дійсно розпочинається з невеселих подій: 12-літній підлітці Марті, у якої нещодавно померла мама, доводиться переїжджати до батька, який живе в іншому місті й з яким вона хоч і періодично спілкувалася, але контакту між ними взагалі не було. Дівчинку чекає складний період адаптації до нових умов, купа непорозумінь з оточуючими, загадково-тривожні події навколо та потрапляння у казку. Але казка виявиться досить страшною, що також надає напруги сюжету загалом. Однак казка на те й казка, щоб мати щасливий кінець.
Що особливо запам’яталося?
1. Наскрізною ідеєю через весь твір йде меседж про те, що проблеми потрібно проговорювати, озвучувати, щоб знайти їхнє рішення. Що вибачатися не соромно, навіть дорослому перед дитиною. Це настільки органічно виходить у персонажів, що може стати взірцем для наслідування для реальних людей.
2. Не варто нехтувати своїми талантами. Історії життя Алекса, батька Марти, та Емми, матері Дані – хлопчика, який став другом Марті, тому підтвердження.
3. Дід Дані Магнус став яскравим прикладом, як людина, занурившись у своє горе, зупиняє власне життя й вимагає того ж від оточуючих, отруюючи їм існування.
4. Прив’язаність до звичного місця не гарантує повернення до нормального життя, якщо там немає людей, які тебе люблять і підтримують. Це розуміє навіть Марта у 12 років, відмовившись від пропозиції батька повернутися до рідного міста.
5. Ніколи не треба здаватися. Навіть тоді, коли здається, що вороги непереможні, а обставини сильніші за нас.
Особлива подяка авторці за епілог! Він закріплює думку, що у героїв справді все налагоджується і їхнє життя перестає бути схожим на лабіринт карколомних перепон.
Так, книга дійсно розпочинається з невеселих подій: 12-літній підлітці Марті, у якої нещодавно померла мама, доводиться переїжджати до батька, який живе в іншому місті й з яким вона хоч і періодично спілкувалася, але контакту між ними взагалі не було. Дівчинку чекає складний період адаптації до нових умов, купа непорозумінь з оточуючими, загадково-тривожні події навколо та потрапляння у казку. Але казка виявиться досить страшною, що також надає напруги сюжету загалом. Однак казка на те й казка, щоб мати щасливий кінець.
Що особливо запам’яталося?
1. Наскрізною ідеєю через весь твір йде меседж про те, що проблеми потрібно проговорювати, озвучувати, щоб знайти їхнє рішення. Що вибачатися не соромно, навіть дорослому перед дитиною. Це настільки органічно виходить у персонажів, що може стати взірцем для наслідування для реальних людей.
2. Не варто нехтувати своїми талантами. Історії життя Алекса, батька Марти, та Емми, матері Дані – хлопчика, який став другом Марті, тому підтвердження.
3. Дід Дані Магнус став яскравим прикладом, як людина, занурившись у своє горе, зупиняє власне життя й вимагає того ж від оточуючих, отруюючи їм існування.
4. Прив’язаність до звичного місця не гарантує повернення до нормального життя, якщо там немає людей, які тебе люблять і підтримують. Це розуміє навіть Марта у 12 років, відмовившись від пропозиції батька повернутися до рідного міста.
5. Ніколи не треба здаватися. Навіть тоді, коли здається, що вороги непереможні, а обставини сильніші за нас.
Особлива подяка авторці за епілог! Він закріплює думку, що у героїв справді все налагоджується і їхнє життя перестає бути схожим на лабіринт карколомних перепон.
December 28, 2025
Дивлячись на обкладинку “Міста тіней” Мії Марченко (читала оновлене перевидання від Жорж) я очікувала на крижану й страхітливу розповідь, що мала б заморозити душу, але натомість отримала теплу й терапевтичну зимову казку.
По суті - це історія про те, як пережити втрату близької людини і віднайти у собі світло жити далі.
За сюжетом 12-річна Марта, після смерті матері, переїжджає до Міста-біля-моря, до батька.
Вони один одному як чужі люди - дві самотні тіні, які скніють у темряві власного горя та переживань. Марта навіть не називає його батьком, звертається лише на ім'я.
Єдиний близький друг дівчини - фігурка янгола, ялинкова прикраса, подарована матір'ю незадовго до смерті.
Саме цей янгол відкрив для дівчинки інший, магічний бік Міста-біля-моря. Колись воно виблискувало золотими шпилями та дивувало чарівниками-майстрами. Але тепер, після приходу загарбників, там постійно темрява і холодна зима, а веселощі під суворою забороною.
Не знаю, що зараз читають діти 10-14 років, але я, коли була в тому віці, певно, душу б продала за такі історії. Через те, що вони мені так рідко траплялися в дитинстві, я з великою насолодою читаю їх зараз.
“Місто тіней” - це ненав’язлива, художня, м’яка різдвяна історія, яку приємно читати. Мені подобається, що вона в міру добра, без солодкого, рафінованого післясмаку та емоційно піднесеного тону.
Я б не назвала її суто дитячою книжкою, для дорослих вона теж буде повчальною. І не лише у взаєминах із дітьми, а й у стосунках із самими собою. А ще там батько абсолютний краш, гріх це не відзначити.
Я читала цю книжку для клубного обговорення й, чесно кажучи, отримала справжнє задоволення від першої до останньої сторінки. Час від часу мені дуже потрібні такі терапевтичні, комфортні історії. Якщо вам теж - придивіться до неї.
По суті - це історія про те, як пережити втрату близької людини і віднайти у собі світло жити далі.
За сюжетом 12-річна Марта, після смерті матері, переїжджає до Міста-біля-моря, до батька.
Вони один одному як чужі люди - дві самотні тіні, які скніють у темряві власного горя та переживань. Марта навіть не називає його батьком, звертається лише на ім'я.
Єдиний близький друг дівчини - фігурка янгола, ялинкова прикраса, подарована матір'ю незадовго до смерті.
Саме цей янгол відкрив для дівчинки інший, магічний бік Міста-біля-моря. Колись воно виблискувало золотими шпилями та дивувало чарівниками-майстрами. Але тепер, після приходу загарбників, там постійно темрява і холодна зима, а веселощі під суворою забороною.
Не знаю, що зараз читають діти 10-14 років, але я, коли була в тому віці, певно, душу б продала за такі історії. Через те, що вони мені так рідко траплялися в дитинстві, я з великою насолодою читаю їх зараз.
“Місто тіней” - це ненав’язлива, художня, м’яка різдвяна історія, яку приємно читати. Мені подобається, що вона в міру добра, без солодкого, рафінованого післясмаку та емоційно піднесеного тону.
Я б не назвала її суто дитячою книжкою, для дорослих вона теж буде повчальною. І не лише у взаєминах із дітьми, а й у стосунках із самими собою. А ще там батько абсолютний краш, гріх це не відзначити.
Я читала цю книжку для клубного обговорення й, чесно кажучи, отримала справжнє задоволення від першої до останньої сторінки. Час від часу мені дуже потрібні такі терапевтичні, комфортні історії. Якщо вам теж - придивіться до неї.
December 14, 2023
Млію від ілюстрацій, які дуже тонко передали настрій книги. Здавалося б, різдвяна історія, але якась сумна, навіть фінал цей сум не розвіює. От і на ілюстраціях попри буяння кольорів, жодного усміхненого обличчя чи натяку на радість.
Загалом захоплива повість, цікаво було спостерігати за розвитком подій, висувати припущення. Але у всьому цьому бракувало життя, герої були наче скам'янілі. Зрозуміло, що обставини в обох дітей були не найкращі, але не притаманно дітлахам так зосереджуватися на проблемах, перейматися усім, як дорослі, бути такими холодно розсудливими.
Хороша історія, часом повчальна, про боротьбу світла і темряви, переживання втрати близької людини, стосунки батьків і дітей, дружбу. Проте аж ніяк не різдвяна. Сяє гірляндами, пахне медяниками, але свято тут радше як тло. До того ж немає в ній нічого традиційно українського.
Загалом захоплива повість, цікаво було спостерігати за розвитком подій, висувати припущення. Але у всьому цьому бракувало життя, герої були наче скам'янілі. Зрозуміло, що обставини в обох дітей були не найкращі, але не притаманно дітлахам так зосереджуватися на проблемах, перейматися усім, як дорослі, бути такими холодно розсудливими.
Хороша історія, часом повчальна, про боротьбу світла і темряви, переживання втрати близької людини, стосунки батьків і дітей, дружбу. Проте аж ніяк не різдвяна. Сяє гірляндами, пахне медяниками, але свято тут радше як тло. До того ж немає в ній нічого традиційно українського.
June 28, 2025
У мене не було великих чи навіть якихось очікувань від книги - мені сподобалось оформлення, я довіряю видавництву і анотація чимось зачепила, тож я починала читати її із легкою душею. Як же я помилялася! Це прекрасна світла різдвяна казка, яка поєднала в собі трохи Касандри Клер та Хронік Нарнії в нашому сеттінгу. Окрім казкової історії, тут піднімається тема горювання, відносин батьків і дітей, булінгу, мистецтва та здорових відносин. Хоча повість і орієнтована більше на підлітків, я із задоволенням занурилася в цю історію! Більш того, оформлення лише додає привабливості - ці прекрасні малюнки, гарний зріз, об'ємна обкладинка! Дуже добра книга як для підлітків, так і для дорослих
January 12, 2026
Це затишна та тепла історія. Хороший психологізм, чітко відчуваєш емоції персонажів та ті несправедливості з якими вони стикаються, обурюєшся та співпереживаєш. Кінематографічно, захоплююче. Місцями реалістично жорстоко, але пес не помирає.
Єдиний мінус, і чому хотів було зробити 4/5 - це деякі висяки. Протягом розгортання сюжету виникає ряд структурних питань щодо яких можна робити припущення, але на які хочеться все ж почути прямі відповіді. Деякі відповіді з'являються, але частина важливих (імхо) моментів залишаються нерозкритими. Якщо ви читаєте суто заради атмосфери то все тіп-топ, але якщо ви зануда в питаннях причинно-наслідкових зв'язків то будьте готові до того, що не всі ґештальти буде закрито.
Єдиний мінус, і чому хотів було зробити 4/5 - це деякі висяки. Протягом розгортання сюжету виникає ряд структурних питань щодо яких можна робити припущення, але на які хочеться все ж почути прямі відповіді. Деякі відповіді з'являються, але частина важливих (імхо) моментів залишаються нерозкритими. Якщо ви читаєте суто заради атмосфери то все тіп-топ, але якщо ви зануда в питаннях причинно-наслідкових зв'язків то будьте готові до того, що не всі ґештальти буде закрито.
October 2, 2025
Легка та світла повість-казка про звичні істини — протистояння добра і зла, смерті і життя, намагання знайти своє місце під сонцем, а тому, впевнена, полюбиться багатьом, адже чимало людей зіштовхувалися з подібними проблемами. Книга розрахована на дітей молодшого та середнього шкільного віку, і неодмінно зацікавить юну авдиторію із першої сторінки.
February 2, 2025
Це повість для дітей середнього шкільного віку. І я охоче рекомендуватиму її своїм школярам.
✅️Тут ви знайдете:
– історію проживання втрати найдорожчої людини, а також горя, замкнувшись у якому, людина втрачає власне життя;
– складний клубок стосунків підлітків та батьків;
– розповідь про дружбу і початок дорослішання.
🕊Це реалістична оповідь, яка поволі обростає магією так, що врешті перетворюється на казкове фентезі. У ній вчуваються вайби старого європейського міста, “Лускунчика” та інших зимових історій. Трохи похмурих, але таких, що захоплять тебе з головою.
Серед героїв є загарбники і жертви; є святі люди, які роками страждають, боячись відповісти злочином за злочин (ну, нащо ти ескаліруєш?!); є узурпатор, котрий схиляє до покори страхом смерті; є відчайдухи, ладні накласти головою, та від свого не відступити. Все, як у реальному світі!
👍Рекомендую, якщо хочете на кілька днів повернутися в дитинство, і для цього шукаєте чарівну книжку. Може, десь тут ви навіть поплачете. Особливо добре вона читатиметься взимку, перед різдвяними святами.
📖Рядки, які найбільше зачепили:
“Темрява і біль мають багато ключів від людських сердець, і, на жаль, цими ключами душі відімкнути набагато легше, ніж іншими, світлішими”.
“Любов має найвищі права, і передусім – право обирати”.
❤️Це прекрасна казка для дітей і не тільки. Я двічі плакала. Щиро дякую авторці за неї.
✅️Тут ви знайдете:
– історію проживання втрати найдорожчої людини, а також горя, замкнувшись у якому, людина втрачає власне життя;
– складний клубок стосунків підлітків та батьків;
– розповідь про дружбу і початок дорослішання.
🕊Це реалістична оповідь, яка поволі обростає магією так, що врешті перетворюється на казкове фентезі. У ній вчуваються вайби старого європейського міста, “Лускунчика” та інших зимових історій. Трохи похмурих, але таких, що захоплять тебе з головою.
Серед героїв є загарбники і жертви; є святі люди, які роками страждають, боячись відповісти злочином за злочин (ну, нащо ти ескаліруєш?!); є узурпатор, котрий схиляє до покори страхом смерті; є відчайдухи, ладні накласти головою, та від свого не відступити. Все, як у реальному світі!
👍Рекомендую, якщо хочете на кілька днів повернутися в дитинство, і для цього шукаєте чарівну книжку. Може, десь тут ви навіть поплачете. Особливо добре вона читатиметься взимку, перед різдвяними святами.
📖Рядки, які найбільше зачепили:
“Темрява і біль мають багато ключів від людських сердець, і, на жаль, цими ключами душі відімкнути набагато легше, ніж іншими, світлішими”.
“Любов має найвищі права, і передусім – право обирати”.
❤️Це прекрасна казка для дітей і не тільки. Я двічі плакала. Щиро дякую авторці за неї.
Displaying 1 - 18 of 18 reviews