What do you think?
Rate this book
Іншалла, Мадонно, іншалла
«Іншалла, Мадонно, іншалла» — захоплива книжка відомого боснійського і хорватського письменника та журналіста Міленко Єрґовича. Автор пропонує читачеві майстерні «прозові ремікси» шістнадцяти боснійських севдалінок — традиційних меланхолійних, драматичних пісень — і трьох далматинських пісень, севдалінкам співзвучних. У цій достеменно боснійській книжці зустрічаються Захід і Схід, християнство й іслам, Османи й Габсбурги, стара й нова Югославія, араби і євреї, мешканці гірських сіл і портових міст, чорношкірі й білошкірі, вбивці та їхні жертви, невинно й заслужено засуджені на смерть, психопати й герої, викинуті на узбіччя життя. Ця книжка, як і боснійська севдалінка, по-справжньому глибоко переживається. Відчувати її — це плакати, коли тобі добре, носити під лопаткою вічний маленький біль, тужити за недосяжним і знати, що життя завжди триватиме — жорстоке, несподіване й прекрасне.
528 pages, Hardcover
First published January 1, 2002
56 people are currently reading
589 people want to read
About the author
Miljenko Jergović
75 books552 followersMiljenko Jergović is a Bosnian born prose writer. He currently lives and works in Zagreb, Croatia.
Jergović has established himself as a regional writer across the territory of former Yugoslavia and is best known for his prolific work on Balkan history, the Bosnian war, and the Yugoslav legacy. Critics have acclaimed his capability to turn every topic into a story without changing it's core at all, hence preserving its internal logic.
His more acclaimed works include a collection of short stories Sarajevski marlboro (Sarajevo Marlboro, 1994) and widely translated novels like Kin, Ruta Tannenbaum, and The Walnut Mansion. Jergović works as a journalist and has published several collections of his articles and essays.
Jergović has established himself as a regional writer across the territory of former Yugoslavia and is best known for his prolific work on Balkan history, the Bosnian war, and the Yugoslav legacy. Critics have acclaimed his capability to turn every topic into a story without changing it's core at all, hence preserving its internal logic.
His more acclaimed works include a collection of short stories Sarajevski marlboro (Sarajevo Marlboro, 1994) and widely translated novels like Kin, Ruta Tannenbaum, and The Walnut Mansion. Jergović works as a journalist and has published several collections of his articles and essays.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 36 reviews
Read
February 8, 2018Znate kako nekad razvlačite jednu knjigu pa uzmete da samo malo presečete drugom i kažete "samo jednu priču" pa "samo još jednu" i onda nekako pročitate celu tu drugu knjigu? E tako sam ja pročitala "Inšalah, Madona, Inšalah".
I sasvim nezavisno od toga, ispalo je zbilja čudno čitalačko iskustvo jer su me od početka pojedine priče užasno nervirale a ipak sam nastavljala da čitam gotovo opsesivno. Dobro, recimo, kod uvodne priče Jilduz smetao mi je samo i jedino završetak ali mi je zasmetao... mnogo. Onda je Tespih došao na red kao odlična priča kod koje sam se sve vreme pribojavala kraja i prosto mi je laknulo kad je nastupio a da se nije desilo to što sam očekivala. Onda Zapis kod koga sam malo gunđala na noviji tok radnje a opet me je nekako držao. Onda Halal koji me je nervirao od početka do kraja i osnovnim pripovedačkim glasom i zapletom i likovima i uopšte. Onda Zulum koji je apsolutno fenomenalna pripovetka. I tako dalje.
Da kažem nešto o samim pričama a ne o svom utisku: jeste da je ovo konceptualna zbirka (svaka priča zasnovana je na nekoj sevdalinki) ali nije u pitanju hladno i mehanički sproveden koncept, jezgro pesme bude tek polazna tačka i čak bih rekla da su one priče u kojima je zaplet pesme doslovno preslikan malo slabije od onih u kojima se pisac razmahao. Ima svega - i istorijskih, i filozofskih, i ljubavnih, i fantastičnih priča, sve pripovedane nekim namerno blago starovremskim, staloženim tonom koji ne dozvoljava da se požuruje.
Dobar deo priča u zbirci pruža, uporedo, bar dva vremenska toka i dva zapleta (ponekad i više), prošli i... manje prošli... nekad i sadašnji... i Jergović ih gotovo uvek uspešno kombinuje, tako da me na mahove, dok čitam, potpuno ponese aktuelni tok i prosto se trgnem kad se vrati pređašnjem. Retko, kao u priči Akrap, jedan rukavac priče sasvim pretegne nad drugim i po lepoti zamisli i po uspelosti, pa pripovetka ispadne onako iskošena.
Kad se sve svede i sabere, ovde ima nekoliko vrhunskih pripovedaka - bez nekog reda, Zulum, Jid, Dert, Idžtihad, nekoliko tih koje su mi dobre samo s jedne strane (Lepant pre svih ali i Zapis, Akrap) i nekoliko s kojima bih drage volje upala piscu na radno mesto lelečući "Zašto si ovo uradio zašto pobogu". Da se ne lažemo, i one bi zapravo bile dovoljne da mi ovo ne bude poslednja Jergovićeva knjiga, pročitala bih bar još jednu iz čistog inata.
I sasvim nezavisno od toga, ispalo je zbilja čudno čitalačko iskustvo jer su me od početka pojedine priče užasno nervirale a ipak sam nastavljala da čitam gotovo opsesivno. Dobro, recimo, kod uvodne priče Jilduz smetao mi je samo i jedino završetak ali mi je zasmetao... mnogo. Onda je Tespih došao na red kao odlična priča kod koje sam se sve vreme pribojavala kraja i prosto mi je laknulo kad je nastupio a da se nije desilo to što sam očekivala. Onda Zapis kod koga sam malo gunđala na noviji tok radnje a opet me je nekako držao. Onda Halal koji me je nervirao od početka do kraja i osnovnim pripovedačkim glasom i zapletom i likovima i uopšte. Onda Zulum koji je apsolutno fenomenalna pripovetka. I tako dalje.
Da kažem nešto o samim pričama a ne o svom utisku: jeste da je ovo konceptualna zbirka (svaka priča zasnovana je na nekoj sevdalinki) ali nije u pitanju hladno i mehanički sproveden koncept, jezgro pesme bude tek polazna tačka i čak bih rekla da su one priče u kojima je zaplet pesme doslovno preslikan malo slabije od onih u kojima se pisac razmahao. Ima svega - i istorijskih, i filozofskih, i ljubavnih, i fantastičnih priča, sve pripovedane nekim namerno blago starovremskim, staloženim tonom koji ne dozvoljava da se požuruje.
Dobar deo priča u zbirci pruža, uporedo, bar dva vremenska toka i dva zapleta (ponekad i više), prošli i... manje prošli... nekad i sadašnji... i Jergović ih gotovo uvek uspešno kombinuje, tako da me na mahove, dok čitam, potpuno ponese aktuelni tok i prosto se trgnem kad se vrati pređašnjem. Retko, kao u priči Akrap, jedan rukavac priče sasvim pretegne nad drugim i po lepoti zamisli i po uspelosti, pa pripovetka ispadne onako iskošena.
Kad se sve svede i sabere, ovde ima nekoliko vrhunskih pripovedaka - bez nekog reda, Zulum, Jid, Dert, Idžtihad, nekoliko tih koje su mi dobre samo s jedne strane (Lepant pre svih ali i Zapis, Akrap) i nekoliko s kojima bih drage volje upala piscu na radno mesto lelečući "Zašto si ovo uradio zašto pobogu". Da se ne lažemo, i one bi zapravo bile dovoljne da mi ovo ne bude poslednja Jergovićeva knjiga, pročitala bih bar još jednu iz čistog inata.
November 22, 2019
Це було дивно, якісно та болісно, бо абсурдистськи реалістично. Трохи більше у блозі
Наче балканський дядько підливає тобі ракії та затирає якісь кул-сторі з життя (переважно не свого, а сусідів або сусідів своїх дальніх родичів), почергово плутаючись у паралельних сюжетах та бідкаючись про "зраду", "перемогу" та власну "непозбувну бентегу". Багато історій про війну, багато родинної, суспільної та психологічної жерсті.
І все у крутезному форматі "drunk history" відгороженої від слов’ян та європоцентристів культури, що детально пояснюється у зносках редакцією та у післямові - автором. Відпочити із книгою навряд чи вдасться, але відрубитись від реальності - запросто.
Безумовно раджу до прочитання усім, хто розуміє "чому" або не бомбить від Якубовичевської транслітерації Бога із "Г" на кінці слова.
Наче балканський дядько підливає тобі ракії та затирає якісь кул-сторі з життя (переважно не свого, а сусідів або сусідів своїх дальніх родичів), почергово плутаючись у паралельних сюжетах та бідкаючись про "зраду", "перемогу" та власну "непозбувну бентегу". Багато історій про війну, багато родинної, суспільної та психологічної жерсті.
І все у крутезному форматі "drunk history" відгороженої від слов’ян та європоцентристів культури, що детально пояснюється у зносках редакцією та у післямові - автором. Відпочити із книгою навряд чи вдасться, але відрубитись від реальності - запросто.
Безумовно раджу до прочитання усім, хто розуміє "чому" або не бомбить від Якубовичевської транслітерації Бога із "Г" на кінці слова.
July 10, 2018
Якщо ви любите балканську літературу, то скоріш за все чули про Міленко Єрґовича. Якщо ні, то це чудовий шанс її полюбити, почавши із його творів.
Добірку оповідань "Іншалла, Мадонно, Іншалла" важко назвати легким читанням. Після кожного окремого мені хотілося відкласти книжку на певний час. Для думання і проживання. А ще ці історії мені в певному сенсі підходом до короткої прози нагадують Еліс Манро (так, ту саму канадійку, що отримала Нобель). Тим, що навіть історії на 30 сторінок мають стільки в собі сюжетних ліній, героїв та емоційної напруги, що цілком сприймаються, якщо не як роман, то як повість точно. Тому цю прозу важко назвати короткою у її класичному розумінні.
Ця книжка має дуже цікавий підтекст. Адже усі ці історії є фактично реміксами (як це називає автор) народних балканських пісень - севдалінок. Наприкінці автор дає коментар до кожної пісні-історії про те, де вперше почув, про що ця пісня і яка її особливість.
Власне й цей передтекст завдає оповіданням тональності. Вони драматичні, як пісня. Так само гарно починаються і раптово закінчуються.
Не всі оповідання мені однаково запам'яталися. Особливо запали: 1) історія, в якій оповідач перетікає від одного героя до іншого, а врешті до сокола та землі. Це важко передати словами, читайте; 2) ремікс реміксу на моє улюблене оповідання Маркеса "Стариган із крилами", не знаю чи це умисний переспів, але від того не гірший; 3) останнє оповідання в збірці, яке має стільки історій, що в ній легко захлинутися, як у морі. Врешті моря у ній багато, а ще той самий вираз, який став назвою збірки.
Читати, якщо цікавитеся і хочете знати більше про балканську культуру та міфологію; любите безкінечні, символічні та заплутані історії, красиву мову (а тут відчувається дуже робота Каті Калитко) та не боїтесь горя, бо його в цих історіях багато.
August 1, 2017
Ako postoji nekakav plastični prikaz Andrićeve teze „O priči i pričanju“, za mene je to „Inšallah, Madona, Inšallah“.
Kao što se delo osamostaljuje i odvaja od svog tvorca, tako se i Jergovićeve pripovetke osamostaljuju u odnosu na polazište, na sevdalinku. Kome je sevdalinka poznata, taj će bez poteškoća prepoznati njenu nit u priči. Kome nije, sama priča biće dovoljna kao zaokružena celina. Pritom i uloga sevdalinke varira od priče do priče: Nekad tekst zaista predstavlja proznu verziju pesme, dok je u drugim pričama spona sadržana u detaljima i sevdalinka tek ponekad provejava između redova.
Vremenski okvir obuhvata različite periode i nekoliko vekova. Ali svaka priča predstavlja mali univerzum za sebe, svaki je lik pažljivo isklesan, krajnje živ i opipljiv, formira se kroz svaku rečenicu. I svaki ima vlastitu, individualnu priču, svaka sudbina ispričana je na osoben način, ma kakav da je odnos pripovedača i protagoniste.
Takođe zajedničko svim pričama jeste antički kvalitet, koji je, kako mi se čini, čest i u narodnoj književnosti na Balkanu („Hasanaginica“ mi je bila jedna od najjačih asocijacija). Sudbine junaka su vanvremenske i potresne, a sama priča je poput opne koja samo što ne pukne od emocije, usuda i hibrisa. Antika se ovde sjedinjuje sa orijentalnim nasleđem, ogorčenošću modernog doba i plejadom jedinstvenih likova koji bi opet mogli da budu svako i svugde.
Zanos, čežnja, patnja, požrtvovanje, ljubav i hrabrost u sadržaju, a refleksija, empatija, humor, ironija i toplina u pripovedanju osnovne su odlike zbirke „Inšallah, Madona, Inšallah“. Malo koje delo me je u ovolikoj meri emotivno ponelo.
Kao što se delo osamostaljuje i odvaja od svog tvorca, tako se i Jergovićeve pripovetke osamostaljuju u odnosu na polazište, na sevdalinku. Kome je sevdalinka poznata, taj će bez poteškoća prepoznati njenu nit u priči. Kome nije, sama priča biće dovoljna kao zaokružena celina. Pritom i uloga sevdalinke varira od priče do priče: Nekad tekst zaista predstavlja proznu verziju pesme, dok je u drugim pričama spona sadržana u detaljima i sevdalinka tek ponekad provejava između redova.
Vremenski okvir obuhvata različite periode i nekoliko vekova. Ali svaka priča predstavlja mali univerzum za sebe, svaki je lik pažljivo isklesan, krajnje živ i opipljiv, formira se kroz svaku rečenicu. I svaki ima vlastitu, individualnu priču, svaka sudbina ispričana je na osoben način, ma kakav da je odnos pripovedača i protagoniste.
Takođe zajedničko svim pričama jeste antički kvalitet, koji je, kako mi se čini, čest i u narodnoj književnosti na Balkanu („Hasanaginica“ mi je bila jedna od najjačih asocijacija). Sudbine junaka su vanvremenske i potresne, a sama priča je poput opne koja samo što ne pukne od emocije, usuda i hibrisa. Antika se ovde sjedinjuje sa orijentalnim nasleđem, ogorčenošću modernog doba i plejadom jedinstvenih likova koji bi opet mogli da budu svako i svugde.
Zanos, čežnja, patnja, požrtvovanje, ljubav i hrabrost u sadržaju, a refleksija, empatija, humor, ironija i toplina u pripovedanju osnovne su odlike zbirke „Inšallah, Madona, Inšallah“. Malo koje delo me je u ovolikoj meri emotivno ponelo.
September 7, 2018
Як християнство та іслам переплітаються на одній землі і одному сюжеті — і щоразу міняються місцями хороші й погані у книжці. Насправді зовсім не про віру, а про життя, і любов. Зворушує, як пронизлива і красивезна балканська мелодія. Тексти і написані за севдалінками — традиційними балканськими піснями, часто тужливими, образи з тих пісень, і мелодика мови теж із них. Захотілося дуже в Боснію.
Захотілося більше знати про культуру ісламу, зрозуміла, що мало що про неї мені відомо, окрім кількох поширених стереотипів.
Гарна мова, і переклад Катерини Калитко — в її власних новелах відчутний вплив цієї книжки. Багато сумного і тужливого, багато вічного і красивого. Книжка гарно впливає на мову того, хто читає — помічала, що звідкись лізли такі красивезні рідкісні слова, коли читала її. Прочитати за раз неможливо, робиш паузи, перебиваєш іншими книжками. Але кидати не хочеться — дуже цінний досвід самого читання цих новел-севдалінок.
Почала слухати севдалінки. Особливо подобаються у виконанні Bozo Vreco. Мені здається, він став прототипом одног з героїв. Чи не одного. Почала ще більше хотіти на Балкани і любити Єрґовича
Захотілося більше знати про культуру ісламу, зрозуміла, що мало що про неї мені відомо, окрім кількох поширених стереотипів.
Гарна мова, і переклад Катерини Калитко — в її власних новелах відчутний вплив цієї книжки. Багато сумного і тужливого, багато вічного і красивого. Книжка гарно впливає на мову того, хто читає — помічала, що звідкись лізли такі красивезні рідкісні слова, коли читала її. Прочитати за раз неможливо, робиш паузи, перебиваєш іншими книжками. Але кидати не хочеться — дуже цінний досвід самого читання цих новел-севдалінок.
Почала слухати севдалінки. Особливо подобаються у виконанні Bozo Vreco. Мені здається, він став прототипом одног з героїв. Чи не одного. Почала ще більше хотіти на Балкани і любити Єрґовича
February 22, 2011
Ovo je zbirka pripovijetki jednog sjajnog pisca koji živi na relaciji Sarajevo-Zagreb. Ovdje on radi jednu po meni apsolutno fantastičnu stvar - koristi prepoznatljive motive iz usmene književnosti (bez obzira da li je riječ o predajama ili pjesmama) i kombinira ih sa suvremenim tumačenjima. Naravno, i Jergović je pisac koji sva svoja iskustva i razmišljanja crpi iz etike nepripadanja i baca jedno sasvim novo svijetlo na ono što s zove tradicija kroz novo i inspirativno tumačenje...
Od srca preporučujem ovu knjigu svima - svaka pripovijetka će vas okupiti da ćete morati da razmislite o svakoj prije nego što počnete čitati iduću. Ja sam izdvojila nekoliko citata iz svake priče, a evo vam neki koji su me se naručito dojmili.
"Ona će gledati svijet onakav kakav jest, a nju će svi vidjeti onakvom kakva nije." (Julduz)
"Zadnji put kad nismo mrzili, nismo ni bili ljudi nego smo bili majmuni. Čim smo jedni drugima podijelili imena i čim smo počeli u nešto vjerovati, dakle čim smo se očovječili, počeli smo mrziti." (Asag)
"Ostaješ dijete dok ne shvatiš da ti je otac nemoćan. Doživiš li da to shvatiš, sam si već otac nečemu." (Zulum)
Od srca preporučujem ovu knjigu svima - svaka pripovijetka će vas okupiti da ćete morati da razmislite o svakoj prije nego što počnete čitati iduću. Ja sam izdvojila nekoliko citata iz svake priče, a evo vam neki koji su me se naručito dojmili.
"Ona će gledati svijet onakav kakav jest, a nju će svi vidjeti onakvom kakva nije." (Julduz)
"Zadnji put kad nismo mrzili, nismo ni bili ljudi nego smo bili majmuni. Čim smo jedni drugima podijelili imena i čim smo počeli u nešto vjerovati, dakle čim smo se očovječili, počeli smo mrziti." (Asag)
"Ostaješ dijete dok ne shvatiš da ti je otac nemoćan. Doživiš li da to shvatiš, sam si već otac nečemu." (Zulum)
July 30, 2024
Zbirka priča "Inšallah, Madona, inšallah" svojevrsna je naša "Hiljadu i jedna noć", samo što ovdje, reklo bi se, nema Šeherzade, a nema, opet, reklo bi se, ni Šahrijara koji je sluša kako pripovijeda hiljadu i jednu noć, ali, lako je zapasti u pogrešnu površnost, pa ne razumjeti da ovdje, u zbirci priča "Inšallah, Madona, inšallah" ima i Šeherzade, one Šeherzade kao simbola velikog Pripovjedača čijim se likom veliča i kolosalnim, pa i važnim, čini Priča, priča kao univerzum, tojest vitalni princip, a, s druge je strane simbol Šahrijara kao Slušaoca, jer da nije tog dvoga pa ne bi ni književnosti bilo, stoga je na principu Šeherzada-Šahrijar zasnovano i cijelo književstvo što ga imamo. Pritom, u pričama izniču druge priče, ljudi su pokretači novih priča, kamen koji ustvari nije kamen nego je kost stara stotinama godina predmet je iz kojeg nastaje priča, sve priča pa i sama priča iznikla iz priče doznate otamo negdje, od nekog ko je priču ispričao, pa je i dopričao, pa se i sad dopričava, a dopričavaće je i oni u narednih pokoljenja, i tako u bezobalnost. Narativna je bezobalnost, važno je reći, princip kojim se približava vječnosti i bezvremenom, kojim se potvrđuje da sve je svojevrsni odraz onostranog, božanskog, pa je i priča kao bezvremeno princip božanskog. A da stvar biva jasnijom i bližom ovoj analogiji, "Inšallah, Madona, inšallah" amalgam je niza kulturoloških diverziteta koji se prepliću i sapliću, sintetišu se ovdje kulturološki kod hrišćana i muslimana, Zapada i Orijenta, silazi se u duh i arhe jednog nacionalnog koda koji obrazuje onaj kulturološki, pa se uvlači u onaj neki drugi nacional-kulturološki kod, pa se individualno i kolektivno međusobno preklapaju u čudu padajući, i tako jedni zazivaju Gospoda, a drugi Allaha, a isti im je taj Bog, i upravo na takvu kulturološku ravnopravnost, razumijevanje drukčijeg, ukazuje se pričopričanjem priča kakve su ovdje opričane i ispričane. Upirući prstom u ksenofobiju kao siromaštvo, Jergović postavlja širinu koja podrazumijeva upoznavanje Drugosti, a takva se postavka otvorenosti zasniva na empatiji kao osnovnoj polaznoj tački vascjelih poniranja u unutrašnje drugog (koji je drukčiji), e da bi tako dosegao onaj nivo topline kolektivizma koji znači primordijelno antropološko. A humanizam prevashodno podrazumijeva diskrepanciju onime što objedinjuje i stvara zajedničko, pritom misleći na pojedinačne različnosti što doprinose. Kao takva, Jergovićeva je zbirka priča odraz Bosne kao jedinice takvog kulturološkog mišmaša; višenacionalna klima koja znači i međumržnju i međuljubav obuhvata ljudsko ipso facto.
Pojedinačni se fatumi perpetuišu narativom kao principom vanvremenskog koje ostaje i vodi bitku protiv zaborava. Šibani nužnostima usuda Istorije/Saturna, likova je svakakvih, kao što je i ljudi svakakavih, od brižljivih majki koje čuvaju kuću, očeva koji teško praštaju to što im se sin premetnuo u ubicu, ubica, zlobnika, državnika, uličara, trgovaca, Turaka, Švaba, Jevreja, onih kojima Bog nije dao da se pri rođenju fizički razviju, ružnih koje se ne da gledati ni pogledati, i lijepih u koje biste samo da gledate i da ne sklanjate pogleda, snažnih i slabih, junaka i propalica, mornara, kurvi, žrtava i krvoloka, ratnika i onih koji su u ratu živjeli a da nisu ratovali, i opet majki, onih koje rađaju, djece, mladića, djevojaka, bračnih parova, smrtnika i besmrtnog (Boga), anđela, ludaka, komšija i komšinica, radnika i lezilebovića, hodža, proroka, vještica, i svih drugih koje je ovdje i sada nadalje nemoguće nabrajati, a koje objedinjuje i pod isti parasol stavlja samo Jedno.
Ništa se protiv sudbine ne može, ona se dešava, i kao da se dešava mimo nas, a opet s nama; može samo da se konstatuje da evo i sad odzvanja njeno: "Inšallah, Madona, inšallah"!
Pojedinačni se fatumi perpetuišu narativom kao principom vanvremenskog koje ostaje i vodi bitku protiv zaborava. Šibani nužnostima usuda Istorije/Saturna, likova je svakakvih, kao što je i ljudi svakakavih, od brižljivih majki koje čuvaju kuću, očeva koji teško praštaju to što im se sin premetnuo u ubicu, ubica, zlobnika, državnika, uličara, trgovaca, Turaka, Švaba, Jevreja, onih kojima Bog nije dao da se pri rođenju fizički razviju, ružnih koje se ne da gledati ni pogledati, i lijepih u koje biste samo da gledate i da ne sklanjate pogleda, snažnih i slabih, junaka i propalica, mornara, kurvi, žrtava i krvoloka, ratnika i onih koji su u ratu živjeli a da nisu ratovali, i opet majki, onih koje rađaju, djece, mladića, djevojaka, bračnih parova, smrtnika i besmrtnog (Boga), anđela, ludaka, komšija i komšinica, radnika i lezilebovića, hodža, proroka, vještica, i svih drugih koje je ovdje i sada nadalje nemoguće nabrajati, a koje objedinjuje i pod isti parasol stavlja samo Jedno.
Ništa se protiv sudbine ne može, ona se dešava, i kao da se dešava mimo nas, a opet s nama; može samo da se konstatuje da evo i sad odzvanja njeno: "Inšallah, Madona, inšallah"!
September 2, 2018
19 історій, які дозволяють не тільки дізнатися, але й відчути Балкани. Дуже швидко починає здаватися, що їх розповідає старий друг за чаркою ракії. Як це часто буває серед слов'ян, більшість історій за випивкою не мають хеппі-енду, та після кожної наступає довга тиша і відчуття туги, яке надовго залишається в пам'яті.
Єргович надихався традиційними балканськими піснями – боснійськими севдалінками та хорватськими клапами. Одна з найцікавіших речей, як автор вплітає дрібні історії на тлі тектонічних змін та катастроф – імперських змагань за володарювання Балканами, світових воєн і краху Югославії. Так, коли читаєш про звичайну компанію, яка зібралася на пікнік та послухати акордеон, а потім тобі відкривається, що це – остання зустріч перед вбивством Франца Фердинанда й компанія більше ніколи не збереться разом – наступає щемливий сум як швидко все навколо може бути зруйновано.
У книзі є два аспекти, що нагадують про Україну – історичний та випадковий. У історії "Йид", Україна згадується як країна, що вирівняв Ібліс (шайтан або диявол в ісламі) і тепер "там нема де голову заховати, коли настає час, щоб її зітнули". Численні народи та релігії, постійні зміни, втрати та непевність за майбутнє об'єднували території імперського пограниччя, якими були Україна та Боснія.
Інший випадковий збіг – бонус що ще почитати. Остання історія описує долі кількох людей, що зіткнулися у Битві при Лепанто, де воювала Священна Ліга католицьких держав проти Османської імперії. Тоді виграли християни, але війна продовжилася – саме з чергового зіткнення у Середземному морі сто років потому починається "Аптекар" Юрія Вінничука. Перестрибуючи з однією книжки до іншої, можна й собі відбудувати історії звичайних людей у надзвичайні часи.
Дуже добра книга для тих, хто любить багато лірики та балканські сюжети.
Єргович надихався традиційними балканськими піснями – боснійськими севдалінками та хорватськими клапами. Одна з найцікавіших речей, як автор вплітає дрібні історії на тлі тектонічних змін та катастроф – імперських змагань за володарювання Балканами, світових воєн і краху Югославії. Так, коли читаєш про звичайну компанію, яка зібралася на пікнік та послухати акордеон, а потім тобі відкривається, що це – остання зустріч перед вбивством Франца Фердинанда й компанія більше ніколи не збереться разом – наступає щемливий сум як швидко все навколо може бути зруйновано.
У книзі є два аспекти, що нагадують про Україну – історичний та випадковий. У історії "Йид", Україна згадується як країна, що вирівняв Ібліс (шайтан або диявол в ісламі) і тепер "там нема де голову заховати, коли настає час, щоб її зітнули". Численні народи та релігії, постійні зміни, втрати та непевність за майбутнє об'єднували території імперського пограниччя, якими були Україна та Боснія.
Інший випадковий збіг – бонус що ще почитати. Остання історія описує долі кількох людей, що зіткнулися у Битві при Лепанто, де воювала Священна Ліга католицьких держав проти Османської імперії. Тоді виграли християни, але війна продовжилася – саме з чергового зіткнення у Середземному морі сто років потому починається "Аптекар" Юрія Вінничука. Перестрибуючи з однією книжки до іншої, можна й собі відбудувати історії звичайних людей у надзвичайні часи.
Дуже добра книга для тих, хто любить багато лірики та балканські сюжети.
December 12, 2024
⭐⭐⭐⭐½
Solido è il primo aggettivo che viene in mente per descrivere la scrittura di Jergovic. Una scrittura radicata nella sua terra, la Bosnia, e infusa di un realismo magico in salsa balcanica.
Difficile credere che un libro così così solido, carico e al contempo evocativo -la nostalgia è il sentimento più presente- possa essere anche cosi scorrevole e ipnotico.
Insallah è una raccolta di racconti in cui Jergovic prende famose canzoni popolari (le Sevdalinke) e le usa come punto di partenza per scrivere racconti col sapore del mito e il tepore della favola; racconti che spesso sono matrioske con storie che si aprono una nell'altra mentre il focus si sposta da un personaggio al successivo.
Dovessi forzare paragoni scemi direi che Jergovic scrive con la sicurezza di un Saroyan mixata alla pacatezza di Olga nella Quiete del tempo.
Miljenko, con due frasi ti lascia sbirciare nell'anima di un personaggio. Con due frasi crea un essere reale, senza viso né vestiti ma con un modo di rispondere alla vita che assomiglia a te o a qualcuno che conosci.
Miljienko esalta l'essere umano con tutte le sue stonature e i suoi difetti, capace di cadere nella disperazione come di regalarsi al prossimo.
Miljenko ti disarma e ti ritrovi a pensare a tua nonna o al tuo amico scemo.
Ah, splendido lavoro della traduttrice Liliana Avirovic che ha saputo anche distillare una postfazione davvero interessante in sole 4 paginette.
Senza dubbio Insallah Madona Insallah è stata una delle sorprese più gradite del mio 2024
Solido è il primo aggettivo che viene in mente per descrivere la scrittura di Jergovic. Una scrittura radicata nella sua terra, la Bosnia, e infusa di un realismo magico in salsa balcanica.
Difficile credere che un libro così così solido, carico e al contempo evocativo -la nostalgia è il sentimento più presente- possa essere anche cosi scorrevole e ipnotico.
Insallah è una raccolta di racconti in cui Jergovic prende famose canzoni popolari (le Sevdalinke) e le usa come punto di partenza per scrivere racconti col sapore del mito e il tepore della favola; racconti che spesso sono matrioske con storie che si aprono una nell'altra mentre il focus si sposta da un personaggio al successivo.
Dovessi forzare paragoni scemi direi che Jergovic scrive con la sicurezza di un Saroyan mixata alla pacatezza di Olga nella Quiete del tempo.
Miljenko, con due frasi ti lascia sbirciare nell'anima di un personaggio. Con due frasi crea un essere reale, senza viso né vestiti ma con un modo di rispondere alla vita che assomiglia a te o a qualcuno che conosci.
Miljienko esalta l'essere umano con tutte le sue stonature e i suoi difetti, capace di cadere nella disperazione come di regalarsi al prossimo.
Miljenko ti disarma e ti ritrovi a pensare a tua nonna o al tuo amico scemo.
Ah, splendido lavoro della traduttrice Liliana Avirovic che ha saputo anche distillare una postfazione davvero interessante in sole 4 paginette.
Senza dubbio Insallah Madona Insallah è stata una delle sorprese più gradite del mio 2024
December 2, 2018
Давно я не читав настільки добре написаної прози. Хоча можливо це більше говорить про мої смаки, ніж про конкретно цю книгу.
Спершу кілька слів чому я вирішив її прочитати. Моє знайомство з Балканами почалося з іронічного захоплення сербським воєнним турбофолком. Для тих, хто не в курсі — це щось на кшталт наших весільних пісень, тільки про Радована Караджіча та інших сербських героїв, про ненависть до мусульман, хорватів та американців, про окремі події чи загальні настрої балканських воєн 1990-х — ранніх нульових. Якщо взяти до уваги окремих виконавців, як Рокі Вуловіч, то вони заслуговують і на серйозне захоплення — там достойна якість і в плані музики, і лірики, і навіть відеокліпів. Та навіть найгірші представники жанру (а іноді чим гірші — тим кращі) сьогодні мають багатьох іронічних та пост-іронічних послідовників, для яких ця музика програмує аксіому «Косово є Сербія» і дає поштовх до вивчення новітньої історії Балкан з упередженістю на користь сербів.
От і я собі узяв на замітку детальніше розібратись в хитросплетіннях балканських конфліктів. Щоправда мої симпатії поки що виглядають так: Словенці > Хорвати > Серби > Всі інші християни > Всі інші мусульмани.
Але про що це я. Книга. Міленко Єрґович — боснійсько-хорватський письменник, і його книга підкупила мене обіцянкою передати атмосферу та саму суть народів Західних Балканів у оповіданнях, кожне з яких написане на основі народної пісні. Переважна більшість — на основі боснійських севдалінок. Можливо «на основі» — невірно сказано, бо автор не ставив собі за мету переказати народну пісню у прозі. Але в кожному оповіданні так чи інак фігурує якась пісня чи її сюжет. Він розширено пояснює свою задумку в післямові.
Я взяв за звичку купувати усі хоч якось мені цікаві українські книжки з наївною думкою «колись прочитаю», але також із думкою про підтримку українського книговидання, через що не так шкода, що насправді купую більше ніж встигаю читати. Та нещодавня поїздка в Хорватію на відпочинок, а також яскрава обкладинка і богохульна назва, все ж таки підштовхнули мене одразу прочитати цю книгу, не відкладаючи на примарне «потім».
Попри такі жорсткі рамки, що в них поставив себе письменник, не виникає відчуття якихось повторень в оповіданнях чи що він десь висмоктує сюжет із пальця, щоб вписатись в свої рамки. Оповідання розмаїті історично, географічно, сюжетно і навіть по способу оповіді. Але їх всіх об'єднує те, що вони написані настільки добре, як наче б узяті з життя. Ну прямо не підкопаєшся. Читав кожне і дивувався тому, наскільки круто написано. Ну і обіцянка західно-балканської атмосфери виконана вповні, хіба можливо трохи більш зосереджено на Боснії.
І хоч книга справляє враження жіночого чтива через мелодраматичність сюжетів, але рекомендую її усім саме через те, як добре вона написана.
Спершу кілька слів чому я вирішив її прочитати. Моє знайомство з Балканами почалося з іронічного захоплення сербським воєнним турбофолком. Для тих, хто не в курсі — це щось на кшталт наших весільних пісень, тільки про Радована Караджіча та інших сербських героїв, про ненависть до мусульман, хорватів та американців, про окремі події чи загальні настрої балканських воєн 1990-х — ранніх нульових. Якщо взяти до уваги окремих виконавців, як Рокі Вуловіч, то вони заслуговують і на серйозне захоплення — там достойна якість і в плані музики, і лірики, і навіть відеокліпів. Та навіть найгірші представники жанру (а іноді чим гірші — тим кращі) сьогодні мають багатьох іронічних та пост-іронічних послідовників, для яких ця музика програмує аксіому «Косово є Сербія» і дає поштовх до вивчення новітньої історії Балкан з упередженістю на користь сербів.
От і я собі узяв на замітку детальніше розібратись в хитросплетіннях балканських конфліктів. Щоправда мої симпатії поки що виглядають так: Словенці > Хорвати > Серби > Всі інші християни > Всі інші мусульмани.
Але про що це я. Книга. Міленко Єрґович — боснійсько-хорватський письменник, і його книга підкупила мене обіцянкою передати атмосферу та саму суть народів Західних Балканів у оповіданнях, кожне з яких написане на основі народної пісні. Переважна більшість — на основі боснійських севдалінок. Можливо «на основі» — невірно сказано, бо автор не ставив собі за мету переказати народну пісню у прозі. Але в кожному оповіданні так чи інак фігурує якась пісня чи її сюжет. Він розширено пояснює свою задумку в післямові.
Я взяв за звичку купувати усі хоч якось мені цікаві українські книжки з наївною думкою «колись прочитаю», але також із думкою про підтримку українського книговидання, через що не так шкода, що насправді купую більше ніж встигаю читати. Та нещодавня поїздка в Хорватію на відпочинок, а також яскрава обкладинка і богохульна назва, все ж таки підштовхнули мене одразу прочитати цю книгу, не відкладаючи на примарне «потім».
Попри такі жорсткі рамки, що в них поставив себе письменник, не виникає відчуття якихось повторень в оповіданнях чи що він десь висмоктує сюжет із пальця, щоб вписатись в свої рамки. Оповідання розмаїті історично, географічно, сюжетно і навіть по способу оповіді. Але їх всіх об'єднує те, що вони написані настільки добре, як наче б узяті з життя. Ну прямо не підкопаєшся. Читав кожне і дивувався тому, наскільки круто написано. Ну і обіцянка західно-балканської атмосфери виконана вповні, хіба можливо трохи більш зосереджено на Боснії.
І хоч книга справляє враження жіночого чтива через мелодраматичність сюжетів, але рекомендую її усім саме через те, як добре вона написана.
August 16, 2018
Напевне, весь цей Балканський колорит - не моє. Я, до речі, і Кустуріцу не люблю. Та і фольклор, і сучасні його «переспіви», теж на мене не справляють враження. Загалом, в книжці близько 20 ніяк не пов‘язаних між собою історій (або ж це я не знайшла зв‘язку), які автор називає «реміксами» давніх народних пісень. Події відбуваються як в сиву давнину, так і в приблизно наш час. Основна моя проблема з усіма оповіданнями в тому, що я не розумію (десь трохи, десь зовсім) їхніх змісту й моралі. Майже скрізь розумію сюжет (і слово «майже» тут важливе), а от до чого воно все - «вислизає» від мене. Деякі оповідання сюжетно навіть захопливі, і ось я читаю, читаю і чекаю, що ось зараз, зараз буде вражаюча розв‘язка! Але ні... Оповідання закінчуються ні��им. Це цікаво, але, можливо, існує принципова відмінність між українським фольклором і творами інших народів. Українська народна творчість, як на мене, здебільшого повчальна. І «уроки» в ній досить очевидні. А тут - просто оповідання та й по всьому. Думай, що хочеш. А може й забудь. До речі, та сама думка виникала у мене від фільму Tale of tales. Ніби давні народні італійські казки. Дуже цікаві, яскраві, але от про що в «сухому залишку»?
А може питання в моєму підході? Можливо, «мораль» не обов‘язкова?
А може питання в моєму підході? Можливо, «мораль» не обов‘язкова?
Read
February 11, 2019Una raccolta di 19 racconti che hanno come spunto dichiarato altrettante sevdalinke, canzoni d’amore della tradizione popolare bosniaca, semplici suggestioni che si traducono in narrazioni dal respiro epico. Ambientate spesso nel passato, ripercorrono la storia di una terra, la Bosnia, soggetta a svariate dominazioni; le religioni e i conflitti etnici che ne derivano la fanno da padroni, con una voce narrante sempre partecipe delle umane disgrazie. Jergovic (classe ’66, rifugiato da Saraievo a Zagabria nel ’93) è uno scrittore straordinario, ti trasporta nel mondo descritto facendoti davvero intravvedere e comprendere una cultura a noi distante, profondamente ancorata nel mondo slavo con reminescenze turche, una ricchezza di sfumature che affascina, un afflato poetico che commuove.
February 11, 2026
Teško za čitanje, poneke priče su preterano naratološki haotične, neke nemaju ni kraja ni konca. Ali, ne može se osporiti originalnost ni inovativnost ovog teksta, koji, paradoksalno, počiva na tradiciji.
Divna knjiga je prava definicija. U njoj ima svega, a najviše bosanske duše. Asag, Jilduz i Gasul su zaista divne priče.
Divna knjiga je prava definicija. U njoj ima svega, a najviše bosanske duše. Asag, Jilduz i Gasul su zaista divne priče.
January 19, 2021
кілька моментів, які я собі відмітила в книжці як особливо гарні:
📍 оповідання абсолютно про різні часи, але при цьому тематика повторюється;
📍суцільна насолода читати, як творяться ці історії: автор часто починає здалеку, і показує це тривання часу замість простого перерахунку подій, які чомусь передували; особливо цікаво, як автор додає багато побутових деталей — відчуття, що читаєш альтернативну історію, яка й справді колись була, але не увійшла в офіційному просто тому, що не було кому її розказати;
📍гарна книжка для того, щоб вивчити для себе більше мусульманських контекстів і спробувати подивитися на сприйняття світу з точки зору мусульман;
📍у книжці багато описів емоцій та почуттів — чудовий спосіб розповідати про травми;
📍для мене ця книжка — переважно про війну й про любов, і від того, що не лише про щось одне із цього, — дуже якісна; хоча насправді вона багато про що, але ці дві теми відчитуються в кожній історії;
📍 обов'язково варто читати пояснення автора наприкінці: там ще більше про контексти й про те, як і чому він про це писав.
я не маю гарного слуху до музики, але люблю читати історії, тому рада, що мілєнко єрґович вирішив «перекласти» боснійські севдалінки в історії.
📍 оповідання абсолютно про різні часи, але при цьому тематика повторюється;
📍суцільна насолода читати, як творяться ці історії: автор часто починає здалеку, і показує це тривання часу замість простого перерахунку подій, які чомусь передували; особливо цікаво, як автор додає багато побутових деталей — відчуття, що читаєш альтернативну історію, яка й справді колись була, але не увійшла в офіційному просто тому, що не було кому її розказати;
📍гарна книжка для того, щоб вивчити для себе більше мусульманських контекстів і спробувати подивитися на сприйняття світу з точки зору мусульман;
📍у книжці багато описів емоцій та почуттів — чудовий спосіб розповідати про травми;
📍для мене ця книжка — переважно про війну й про любов, і від того, що не лише про щось одне із цього, — дуже якісна; хоча насправді вона багато про що, але ці дві теми відчитуються в кожній історії;
📍 обов'язково варто читати пояснення автора наприкінці: там ще більше про контексти й про те, як і чому він про це писав.
я не маю гарного слуху до музики, але люблю читати історії, тому рада, що мілєнко єрґович вирішив «перекласти» боснійські севдалінки в історії.
May 6, 2017
Pripovijetke iz ove zbirke su, kako sam autor kaže, prozni remiks dobro poznatih bosanskih sevdalinki. U pozadini je dobro poznata ispjevana sevdalinka, a umjesto pjesme Jergović priča priču.
Kao najbolju izdvajam Asag koja je za inspiraciju imala jednu od najljepših sevdalinki sa naših prostora Ali paša na Hercegovini. :)
Kao najbolju izdvajam Asag koja je za inspiraciju imala jednu od najljepših sevdalinki sa naših prostora Ali paša na Hercegovini. :)
January 7, 2014
Prosto, kratko i jasno a MUST READ i a MUST HAVE!
September 26, 2018
Книжка- грусний плейлист для тих, хто хоче посумувати усіма видами суму.
September 25, 2022
Koncept knjige je puno bolji nego realizacij iste. Iako sve priče nisu bile zanimljive, jedno se mora priznati: autor ima smisao za humor! I mislim da je to najveća vrijednost ove knjige. Ako vam dođe pod ruku, svakako pročitajte.
August 30, 2023
Priče u ovoj knjizi su kao sevdalinke, što su tužnije to ljepšima bivaju.
February 9, 2024
Prođoh Bosnom kroz gradove, al’ ne nađoh srcu mira ❤️
June 2, 2024
Jooooooj.
Fantastična zbirka.
Ovaj Jergović je možda najbolji regionalni pisac. Stvarno bre čovek za primer sa pisanjem za primer.
Kako piše joooooj.
Predivno.
Inšallah
Fantastična zbirka.
Ovaj Jergović je možda najbolji regionalni pisac. Stvarno bre čovek za primer sa pisanjem za primer.
Kako piše joooooj.
Predivno.
Inšallah
November 11, 2014
Mašala mašala mašala
August 3, 2020
Не скажу, що всі севдалінки з книги зачепили. Попри це, Боснія, певно найцікавіша балканська країна, де на зіткненні двох релігій, двох культур писалась драматична історія.
July 2, 2022
Oduvijek volim narodne pjesme.
Pod "narodne" mislim na one koje doista proizlaze iz naroda, iz tradicije, iz povijesti običnih, "malih" ljudi... One koje melodijama svjedoče o reljefu prostora (široke i razvučene pjesme ravnice, oštri polutonovi kamenitog krša), a riječima o reljefu duše.
Mislim da me u tekstovima narodnih pjesama i Jergovićevoj prozi privlači isto - životne su to priče, istinite makar i lažne. Duhovite, i tragične, i prkosne, i rezignirane - sve po mjeri čovjeka.
Kad sam shvatila da u ruci držim Jergovićev remiks sevdalinki i klapskih pjesama, prvo sam poskočila, a zatim odgađala čitanje tjednima.
Sevdah nije dio moga naslijeđa, klapske pisme jesu, ali njima sam prisvojena.
Čitanje sam odgađala jer me držala fiks-ideja da bi prvo trebalo sastaviti prateću kompilaciju pjesama, ugođaja radi.
Od te sam zadrške na kraju odustala jer sam shvatila, kao što i sam autor naznačuje, da je pojedinačan doživljaj pjesme nešto nedohvatljivo, što "visi u zraku", proizlazi iz izvedbe pojedinog pjevača, pojedinog instrumentalista, iz doba dana ili noći, iz ljudi ili samoće s kojima se pjesma doživjela... Ukratko, nema smisla nastojati rekonstruirati uvjete autorova doživljaja pjesme, a moj vlastiti može biti ometajući faktor - vidljivo u slučaju one jedne poznate mi i drage pjesme za koju vidim da Miljenko i ja ne dijelimo istu valnu duljinu. :)
Svejedno, obogaćujuće djelo. :D
Pod "narodne" mislim na one koje doista proizlaze iz naroda, iz tradicije, iz povijesti običnih, "malih" ljudi... One koje melodijama svjedoče o reljefu prostora (široke i razvučene pjesme ravnice, oštri polutonovi kamenitog krša), a riječima o reljefu duše.
Mislim da me u tekstovima narodnih pjesama i Jergovićevoj prozi privlači isto - životne su to priče, istinite makar i lažne. Duhovite, i tragične, i prkosne, i rezignirane - sve po mjeri čovjeka.
Kad sam shvatila da u ruci držim Jergovićev remiks sevdalinki i klapskih pjesama, prvo sam poskočila, a zatim odgađala čitanje tjednima.
Sevdah nije dio moga naslijeđa, klapske pisme jesu, ali njima sam prisvojena.
Čitanje sam odgađala jer me držala fiks-ideja da bi prvo trebalo sastaviti prateću kompilaciju pjesama, ugođaja radi.
Od te sam zadrške na kraju odustala jer sam shvatila, kao što i sam autor naznačuje, da je pojedinačan doživljaj pjesme nešto nedohvatljivo, što "visi u zraku", proizlazi iz izvedbe pojedinog pjevača, pojedinog instrumentalista, iz doba dana ili noći, iz ljudi ili samoće s kojima se pjesma doživjela... Ukratko, nema smisla nastojati rekonstruirati uvjete autorova doživljaja pjesme, a moj vlastiti može biti ometajući faktor - vidljivo u slučaju one jedne poznate mi i drage pjesme za koju vidim da Miljenko i ja ne dijelimo istu valnu duljinu. :)
Svejedno, obogaćujuće djelo. :D
August 9, 2021
До попередніх оглядів небагато маю додати. А втім:
1) іще раз відзначу прекрасний переклад Катерина Калитко. Дякую!
2) Так, читати всі новели поспіль важко, це не розвага, не десерт, це хліб. Рекомендую час від часу відкладати книжку.
3) Найбільше вразила "севдалінка" "Халал" - і змістом, і майстерністю побудови оповіді. За нею одразу "Асаґ" також пронизлива. Страшна "Алкатмер" - страшно, що в людей в голові робиться і до чого це їх приводить (власне, про це всі новели). Ось, наприклад ("Місир"): мати кличе на допомогу, її дитина вмирає, але люди не йдуть, ховаються. Чому? Бо "недобре опинитися поблизу місця, де вмирає дитина. Молода душа міцна, жилава, і запросто може у смертну годину переселитися в інше тіло. А тоді починається боротьба, яку зазвичай називають божевіллям"... А ще раджу "Теман" - красиво-жорстока, про непідвладність серця логіці .
Наостанок хочу відповісти дописувачці lunataradja - авторці короткого влучного огляду цієї книжки: "плейлист для тих, хто хоче посумувати усіма видами суму". Навіщо ж читати цей сум? Щоб зрозуміти. Зрозуміти інших людей, що ними рухає. Зрозуміти близьких, зрозуміти себе нарешті.
1) іще раз відзначу прекрасний переклад Катерина Калитко. Дякую!
2) Так, читати всі новели поспіль важко, це не розвага, не десерт, це хліб. Рекомендую час від часу відкладати книжку.
3) Найбільше вразила "севдалінка" "Халал" - і змістом, і майстерністю побудови оповіді. За нею одразу "Асаґ" також пронизлива. Страшна "Алкатмер" - страшно, що в людей в голові робиться і до чого це їх приводить (власне, про це всі новели). Ось, наприклад ("Місир"): мати кличе на допомогу, її дитина вмирає, але люди не йдуть, ховаються. Чому? Бо "недобре опинитися поблизу місця, де вмирає дитина. Молода душа міцна, жилава, і запросто може у смертну годину переселитися в інше тіло. А тоді починається боротьба, яку зазвичай називають божевіллям"... А ще раджу "Теман" - красиво-жорстока, про непідвладність серця логіці .
Наостанок хочу відповісти дописувачці lunataradja - авторці короткого влучного огляду цієї книжки: "плейлист для тих, хто хоче посумувати усіма видами суму". Навіщо ж читати цей сум? Щоб зрозуміти. Зрозуміти інших людей, що ними рухає. Зрозуміти близьких, зрозуміти себе нарешті.
February 21, 2023
вперше взялась читати книгу у 2018 році, але після прочитання 3 історій відклала до лютого 2023, бо... бо цю книжку не можна просто читати. її треба проживати сторінку за сторінкою, відкладаючи вбік після кожної історії і роздумуючи. намагаючись зрозуміти те, що не можна сприйняти розумом, але швидше пропускаючи через себе біль, сум, лють, запаморочення, кохання (завжди незбагненне і нещасливе) та увесь той вир емоцій, які вкладали в свої пісні давні (і не дуже) давні автори севдалінок, від яких надихався Єргович. в ній багато (ой як багато!) про війну. про причини всіх воєн на світі. про інакшість, ненависть, нерозуміння і небажання розуміти. про калік і вбогих. про безнадійно закоханих чоловіків та жінок. про ангела з поламаним крилом. ця книжка надовго житиме в серці того, до кого торкнеться. або ж залишиться незрозумілою й дивною, якою насправді є.
July 3, 2017
Sjajno.
Za neke ljude vjerovatno dosadnjikave teme obrade bosanskih sevdalinki, smještenih tragom Jergovićeve fikcije u pripadajuće doba.
Svaka priča je formom posebna, zanimljiva... Mislima bih pokidao liniju između fikcije i stvarnosti, nadao se da su neke od priča istinite. Priče su to o nama, bosanskom društvu. Duh malog mjesta, čaršije...
Ovo je moja prva Jergovićeva knjiga, pisca čije kolumne rado čitam.
Nisam očekivao da ću se ovako ugodno iznenaditi.
Najbolje preporuke.
Za neke ljude vjerovatno dosadnjikave teme obrade bosanskih sevdalinki, smještenih tragom Jergovićeve fikcije u pripadajuće doba.
Svaka priča je formom posebna, zanimljiva... Mislima bih pokidao liniju između fikcije i stvarnosti, nadao se da su neke od priča istinite. Priče su to o nama, bosanskom društvu. Duh malog mjesta, čaršije...
Ovo je moja prva Jergovićeva knjiga, pisca čije kolumne rado čitam.
Nisam očekivao da ću se ovako ugodno iznenaditi.
Najbolje preporuke.
November 11, 2020
19 оповідань, після кожного з яких хочеться взяти паузу.
"Небо - великий сувій синього паперу. І часом стається так, що приходить людина до місця, де той папір до землі приклеєно. І завжди в неї кресало чи сірники в кишені, і завжди одне й те саме робить людина, потрапивши туди, де починається небо"
"Небо - великий сувій синього паперу. І часом стається так, що приходить людина до місця, де той папір до землі приклеєно. І завжди в неї кресало чи сірники в кишені, і завжди одне й те саме робить людина, потрапивши туди, де починається небо"
July 7, 2024
Блискуча ідея — використати севдалінки як основу оповіді — і блискуче виконання.
Деякі історії беруть за живе і западають у пам'ять, інші — химерні й незрозумілі, не менш прекрасні від того.
Як і всі балканські країни, в яких мені вдалося побувати — химерні, незрозумілі і прекрасні.
Дуже-дуже захотілося побувати на Балканах знову.
Деякі історії беруть за живе і западають у пам'ять, інші — химерні й незрозумілі, не менш прекрасні від того.
Як і всі балканські країни, в яких мені вдалося побувати — химерні, незрозумілі і прекрасні.
Дуже-дуже захотілося побувати на Балканах знову.
September 10, 2018
odlicne pripovijetke, pametne, uvuku te u sebe, atmosfericne, svaka na svoj nacin, samo mi je falio prijevod za puno izraza, inace sam bas uzivala!
Displaying 1 - 30 of 36 reviews