Євген Плужник

“Ну на чорта, скажіть мені, добиватимусь я кохання, мучитимусь і мріятиму, життя своє для нього міняючи, від усього иншого відвертаючись, коли раптом скінчиться таке кохання через дві ночі?.. А здебільшого так і буває... Бо хапається людина жити, тягнеться за першим-ліпшим, що їй під руку підвернеться, а не вибірає, не шукає сама... Зустріне чоловік жінку, відчує потяг до неї — і вже кохає! Жити без неї не може! І добре, як розв'яжеться це швидко—чи полюбляться та й розійдуться, чи ше якось переконаються, що це омана, помилка; це ще півбіди, а то ж може й звичайна історія початися — ціле життя, неправильно побудоване!.. Отут і потрібен, рецензенте, рахуночок, свідомість твоя, контроль, товаришу Орловець... Ти не жени, мов той звір за самицею лісом, бо ти ж складніший за того звіра, бо в тобі елементарний той половий потяг в тисячі надбудовочок сублімований, бо кожен твій стрибок у тій гонитві бурею в твоїй психіці вибухає... Та й те пам'ятай, що кожен твій стрибок у тім лісі, кожен твій день у житті — не окрема самостійна величина якась, ні, це маленька цеглинка у великій будові життя твого! Не туди поклав — вся будова инакше піде. Ні, ти не жени, голубчику, язика висолопивши, ти спинись, прохолонь та подумай — а чи неодмінно цю самицю потрібно тобі доганяти? А може, тобі просто час надійшов по лісі ганяти — і байдуже, за ким саме, чи за X, чи за У?.. А може, навпаки, куди не кинь тебе, тільки цієї шукатимеш... В усяких умовах... усюди... Випробуй себе, зваж, розваж! Бо не сліпець ти, а будівничий! І знай завсігди: раз живеш і недовго — отже, будуй тільки те, що справді тобі потрібне...”
― Євген Плужник, Недуга