Крига. Частини І-ІІ

Lód #1/2

by Jacek Dukaj, Андрій Павлишин (Перекладач)

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.

Genres: Fiction, Fantasy, Science Fiction

608 pages, Hardcover

Published June 18, 2018

About the author

Jacek Dukaj is one of Poland’s most interesting contemporary prose writers, whose books are always eagerly anticipated events. Dukaj studied philosophy at the Jagiellonian University. He successfully debuted at the age of 16 with a short story Złota Galera (Golden Galley). He is known for the complexity of his books, and it is often said that a single short story of Dukaj contains more ideas than many other writers put into their books in their lifetime. Popular themes in his works include the technological singularity, nanotechnology and virtual reality, and because of this his books often can be classified as hard science fiction.

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Найкраще про цю книгу сказати "Дуже цікава, але дуже нудна книжка". Химерне поєднання, але нема ради.

Цікава - своїм задумом та розкиданими ідеями, а також омажами, цитатами та алюзіями. Нудна способом виконання. Хоча стосовно останнього може виявитися, що це авторська стратегія. Але для цього потрібно прочитати Крига. Частини ІІІ-IV.

1924 р. Альтернативна історія. Перша світова війна не трапилася, а тому Російська імперія далі існує. (До речі, невідомо, що з рештою європейських імперій, але це не так важливо для сюжету). Причина цієї альтернативності - 1908 р., коли на Землю впав Тунгуський метеорит. З ним впали і люті - позаземні сутності, щодо яких головні герої дебатують, чи вони є живими / розумними істотами, чи ні. Ці люті поширюють з собою Кригу, тобто стан вічної мерзлоти. Яким чином? Самі люті переміщуються ("виморожуються") - повільно, але впевнено. І довкола себе розсіюють пекельний холод. Настільки пекельний, що можна замерзнути насмерть за кілька секунд - якщо підійти надто близько.

І ось "хруст французької булки" зберігся, Імперія міцна, але... Саме тут Дукай і починає свою гру з читачами.

По-перше, він бере реальних історичних діячів - і пише, як би вони діяли і мислили в світі Криги. Наприклад, Ніколай Бєрдяєв також пише про Історію, нове Середньовіччя тощо. Але цього разу - через Кригу, а не більшовицьку революцію. Чи Альфред Тарський, який творить Львівсько-Варшавську філософську школу, але... Якщо в реальності він зі Львова мігрував до Варшави, бо після 1918 р. Львів перестав бути культурним центром, а Варшава з провінційного містечка стала столицею, то в світі Криги все навпаки. І так далі, і тому подібне. Впізнавати ці цитати, паралелі з нашою історією - заняття приємне і цікаве. Але не тільки в цьому заслуга Дукая. Він наче питає: то Росія - чим вона є? От якби не було більшовиків, то як би все виглядало? І це дуже потужно, бо Дукай художніми методами показує, що СРСР багато в чому був просто нащадком Російської імперії. Зокрема, в (квазі)релегійному мисленні. В есхатологічному баченні історії, а також месіянізмі. Загалом, в тексті про це багато розкидано думок. Але маю одразу попередити: автор ніколи не говорить прямо, але дозволяє читачам та читачкам самим робити висновки з отриманої інформації.

По-друге, автор розгортає філософські дискусії про природу істини. І це також реальна дискусія 1910-х рр. Котарбінський, який фігурує в тексті, реальний філософ. І ця філософська дискусія пронизує весь текст. Наприклад, коли головні герої розслідують злочин, то Бенедикт Ґерославський раптом пояснює, що бінарна логіка тут не працює, бо світ "тривалентний", а тому потрібна тривалентна логіка. Але вона ні грама не допоможе впіймати злочинця, який ще не вчинив злочину (хоча і робив спроби). І так далі, і тому подібне. Це дійсно цікаво читати: як філософія проникає в життя, і навпаки.

По-третє, автор обирає цікаву стратегію побудови тексту. Це постійні алюзії, цитати та омажі на інші твори - приблизно того ж часу. Але не завжди! Наприклад, є виразний натяк на... Стругацьких та їхній "Готель "У загиблого альпініста". Але загалом в цій частині Дукай опирається на два "твори". Перший помітили більшість оглядачів - "Убивство у Східному експресі" Агати Крісті. Єдине, чого я не побачив в тих оглядах - і що робить Дукая на порядок цікавішим! - це те, що він пише "Антивбивство у Правдиво Східному експресі". Адже дія відбувається в Транссибірському експресі, який їде з Петрограда до Іркутська на Байкалі. Ось справжній східний експрес, а не ота поїздка з Парижа в Стамбул. Але і це не все! Дукай пише про антивбивство, бо злочин ще не стався. І навіть ще не було замаху на вбивство. Проте головні герої мають знайти цього ще-не-вбивцю. Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті - особливо, коли її там немає. І ось тут Дукай запускає тривалентну логіку. І з типового детективу ми маємо філософський детектив! Потужно та оригінально!

А от інший "твір" навіть не є одним твором, а цілою творчістю. І про це, на жаль, ніхто не казав. Але, мабуть, і добре - бо я отримав гарний сюрприз. Дукай веде заочну розмову з Joseph Conrad. Паралелі на поверхні - головний герой рухається в серце Криги, щоб знайти батька, який має моторошну владу над лютими (або не має - бо це все чутки, чутки, чутки). Холєра! Та це ж Серце пітьми! Тобто навіть глибоко копати не треба - серце Пітьми стало серцем Криги, Курц - батьком. А подорож Конго - подорожжю Транссибом. І такий же "сновидний" стиль, який нагадує нічні марення.
Але Дукай не був би Дукаєм, якби отак просто "переказав" Конрада. Ґерославський - це анти-Конрадівський персонаж. Я б сказав, що це Лорд Джім, який постійно вагається і сумнівається в собі.

Навіщо це Дукаю? Бо центральна тема роману, як на мене, це ідентичність (чи самість): ким я є? Це питання, яким переймається головний герой. І з цього випливають всі конфлікти: батьки-діти, індивідуалізм-колективізм, конформізм-бунтарство. Це надпотужна суміш, бо автор показує, як всі ці питання пов'язані між собою: особиста та колективна ідентичності. Але Дукай на цьому не спиняється - і додає ще один вимір дієздатність (яку часто залишають скалькованою з англійської як "аґентність"). Тобто де дію я, а де через мене діє суспільство? Метафора, якою це все описує автор, додавши сюди поняття "сорому" (палкі вітання Фукуямі, який також зв'язав ідентичність та гідність в Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості, але пізніше від Дукая) - це просто чудово!

Ось ця гримуча суміш філософських ідей, реалій "довгого ХІХ ст.", алюзій та цитат з інших літературних творів просто захоплює. Чимось Дукай нагадує Dan Simmons. Але якщо Сіммонс деколи ретельно ховає свої омажі, то Дукаю можна не ховатися - він пише альтернативну історію, а тому деколи навпаки - треба їх виопуклювати, щоб легше вони впізнавалися!

Крім того, Дукай має дуже добре продуманий світ Криги. Тут не лише люті, але і нові властивості металів та речовин, нова електрика та світло (тьмітло). Та й світ лютих, який більше нагадує горор. Але тут не буду переказувати, бо в цьому чар Дукая - поволі вводити читачів та читачок в цей світ Криги. Але і цим він схожий на Сіммонса: це горор, філософська причта, альтернативна історія? Суміш, як і в містера Сіммонса. І це чудесно!

Втім, стиль в Дукая не схожий на Сіммонса в іншому. Він адинамічний: часто сюжет взагалі нікуди не рухається. Хоча здається, що ось тут і можна було б додати динаміки, напруги. Але ні, Дукай нагнітає напругу зовсім в інший спосіб: він накопичує дрібні, але важливі факти, які все "придавлюють" і "придавлюють" читачів (і невідчутні для персонажів, що дещо бентежить). А деколи й пише в "сновидному" стилі - наче перебуваєш в маренні. Від цього текст справляє гнітюче враження. Часами я мав неохоту вертатися до тексту. Мовляв, знову занурюватися в це нічне марення?
Але найгірше - це "-ся". Весь твір ми "перебуваємо в голові" головного героя Бенедикта Ґерославського. І вже з 2-го розділу він перестає думати про себе "я". Так, це відповідає філософській ідеї, про яку писав вище: про дієздатність людини, про свободу від суспільства. І головний герой відмовляється від неї - і просто слідує соціальним очікуванням, нормам тощо. Звучить химерно, бо зовнішньо ніякого конформізму немає, але це поверхня. В глибині головний герой конформіст.

Але не це дратує. Дратує, що ми бачимо його думки, але вони повністю ігнорують анти-розслідування. Ось це дратує. Адже головний герой таки щось придумує, але на це автор відводить менше місця, ніж на інші думки.

І це риса, яка робить роман подібним до творів початку ХХ ст. Модернізм у всій красі: читач чи читачка мають напружувати увагу, щоб зрозуміти автора. А от автор не має аж так старатися, щоб бути зрозумілим. Тому деякі ключові епізоди в романі - це 1-2 речення. Так, ми очікували б хоча б сторінки чи підрозділу. Ні, це одне речення. Проґавили? Ваш клопіт. Мені це нагадало Ностромо: Приморське сказання. Так, знову той же Конрад, але нічого дивного.

Тому, підсумовуючи, твір часто доводилося "штовхати" наче той Транссибірський експрес, тобто просто змушувати себе читати. І не через філософію, а через її відсутність та апатичність головного героя. Втім, роман заслуговує на 5 зірочок. Він не відпускає просто так - і далі в голові рояться думки та ідеї з першого тому. А руки тягнуться до другого. Ось такий парадоксальний Дукай. Як я казав: "Дуже цікава, але дуже нудна книжка".

[Darka · Rating 5 out of 5]

Без сумнівів і підрахунків можу сказати, що роман польського фантаста Яцека Дукая "Крига" в 4-х частинах став для мене найскладнішою і найдовшою історією за останні кілька років (якщо не за все моє життя). В сукупності це 1632 сторінки перемелювання мізків міксером, але, як виявилося, від цього цілком можна отримувати задоволення.



Події відбуваються у 1924-30 рр в Польщі та Росії. Світ, представлений, у "Кризі" - альтернативний, себто, історія в ньому пішла трохи інакше. Точка біфукації /мріяла вжити це словосполучення вже десь з рік, після того як дізналася, що воно означає!/ - падіння тунгуського метеорита (червень 1908 року), після чого Сибір, Російську Імперію та трохи Європи вкрила Крига. Замерзло, до того ж замерзло не тільки в прямому сенсі, а замерзла Історія. Не було Першої Світової, не було революції в Росії, не утворилися країни, які утворилися у нас, не загинули певні історичні постаті. Замерзли звичаї, мода, література і музика.



Головний герой - варшавський математик Бенедикт Ґерославський, якого міністерство Зими змушує поїхати до Сибіру, де перебуває на засланні за революційну діяльність його батько. Звідти доходять дивні чутки: чи то Філіп Ґерославський вміє керувати лютими (істоти, що втілюють в собі Кригу), чи то він сам є лютим... Бенедикту, що опустився на саме дно варшавських нетрів, нічого втрачати, та й міністерству Зими не відмовляють.



Перша частина книги описує події у Варшаві, друга ж стосується Транссибірського експресу - потягу, в "люксі" якого Бенедикт перетинає Російську Імперію від Москви до Іркутська. У цій частині можна знайти щось подібне на "Вбивство у Східному Експресі" Аґати Крісті, бо пасажири розкішних вагонів мають за душею чимало темних таємниць. Один з цих пасажирів - Нікола Тесла. Так-так, той самий славнозвісний серб, котрий тепер за контрактом з царем відправляється до Сибіру воювати з лютими.



Третя частина присвячена подіям в Іркутську, місту Криги і промисловців. Саме в Сибіру, на батьківщині лютих, після падіння метеориту з'явилися поклади тунґетиту - особливого виду мінералів, що не нагріваються, а охолоджуються від удару; саме в Сибіру опанували технологію вимороження крижліза - модифікації заліза, що витримує наднизькі температури. В Іркутську заробляють шалені гроші, створюють капітали, засновують династії. Ба, більше, повним ходом йде будівництво тунелю під Аляскою /цікавий факт, у світі Криги USA називається ЗДА - Злучені Держави Америки/, аби зробити регіон ще успішнішим, ще більш багатим.



Нарешті у четвертій останній частині весь цей світ руйнується, отримавши шанс позбутися Криги. Дуже яскраво відчувається, що це фінал, особливим задоволення стало для мене зустріти героїв з попередніх частин, побачити як саме склалися їх долі.



Найбільше у книзі мене вразили описи і атмосфера, в цьому Дукай максимально підняв планку. Чи то притони Варшави, чи розкіш Транссибірського Експресу, чи розквітлий /насправді, заморожений, але все ж розквітлий/ Іркутськ, чи хаос Відлиги - це все настільки майстерно створене, що, здається, один крок - і я стану поруч з Ґерославським.



Окремої уваги заслуговує переклад книги, здійснений Андрієм Павлишиним. В оригіналі були використані норми польського правопису межі 19-20 ст., тому перекладач зробив усе можливе, аби український аналог відповідав стилю часу. Тут і літерки "ґ", і пуляреси, і дзиґарі, і літера "и" в родовому відмінку - "крови, щедрости", зворотні дієслова в безособовій формі. Моє серденько билося частіше від такої української.



І про складність читання. Недарма "Кригу" називають романом ідей, тут дуже глибокі роздуми про структуру логіки нашого світу, про структуру логіки Криги, про єдиноістину, нулі та одиниці. На цих роздумах, власне, і базуються всі події, розвиток сюжету відштовхується від них.



Чи сподобалося мені? Так, сподобалося. Це було нелегко, але це було захопливо. Коли я закінчила перший том і почала другий, то мала враження, наче я вже вмерзла в цю книгу і ніколи не читатиму нічого іншого, але ось "Крига" закінчилася і мені трішечки сумно. Я рада, що такий глобальний твір перекладено українською. Давайте ще!

[Oleksandr Zholud · Rating 3 out of 5]

український огляд нижче
This is a weird alt-history, which is promoted as a hard SF from one of the strongest Polish SF writers, Jacek Dukaj. This book is the first part of the novel, which in original Polish (Lód I) and in Ukrainian translation is close to 1500 pages. The title can be translated into English as ‘Ice’. It is a long and often hard to grasp text (I see a few DNF reviews here), won’t work for a lot of readers.

The plot is as follows: in 1908 Tunguska event brought something to Earth. This something that may be life, operates at extremely low temperatures and gives other materials some strange properties, reversed to what we expect from “usual” physics, like antilight (where darkness can be ‘shined away’) or metals, which decrease their temperatures when hit. This something slowly increases its ‘habitation’ area, with small ice age equivalent reaching modern Poland and making Russian empire a monopoly on new materials.

This is a story of a former student and math teacher Benedict Geroslawsky. His father was exiled to Siberia about 15 years for taking part in Polish underground, for there has been no WW1 and the Russian empire is strong. Now Geroslawsky is ordered by Russian Ministry of Winter to find his father and speak with him, for there are rumors that the father talks with this icy life.

The first book is mainly a story of Geroslawsky’s travel on a luxurious train to the destination, and in the train he meets a lot of rich and important people, including one famous inventor from our time. He also finds out that there are several plots including his assassination, but he doesn’t know who can execute it.

The language of Ukrainian translation is quite unusual, full of rarely used words as well as new words invented by the author. There is a dictionary at the end, as well as gathered info about real people, movements and events, alluded in the book. Additionally the book is written in a passive verb form because the protagonist/narrator thinks he doesn’t exist, so say instead of “I walk” there is “it walked”. All this ignites interest of one type of readers, but dampens of others.

Це перша частина книги Яцека Дукая, альтернативна історія у царській Росії 1924 року, де Тунґуський метеорит заніс на Землю щось (можливо живе), що існує у температурі біля абсолютного нуля, може пересуватись і множитись, а також надавати матеріалам дивних властивостей – наприклад, метал, що знижує свою температуру при ударі.

Головний герой – колишній студент і викладач математики Бенедикт Ґерославський. Його батька 15 років до того заслали на Сибір за участь у польському повстанні, а тепер Міністерство Зими висилає сина поговорити з батьком, який можливо спілкується з тими прибульцями. Ця книга – переважно його мандрівка у першому класі Транссибірським експресом, з іншими багатими і знаменитими, включно з реальними людьми з нашого світу.

Текст доволі важкий – багато слів, що не часто зустрінеш у сучасній українській, напр., кітва замість якір, обцас замість каблук або линва замість канат. Це для мене не було проблемою, бо я знаю польські відповідники для більшості. Також, головний герой/наратор усі свої описує у пасивній формі дієслів, бо не вірить у власне існування. Тож текст «зайде» далеко не усім.

[Ihor Kolesnyk · Rating 4 out of 5]

Можливо, це дійсно гарний приклад наукової фантастики або своєрідної фантастичної химерності жанрів. Точно Дукай отримав за це нагороди і ще за життя увійшов до плеяди крутих авторів із крутим інтелектом. Однак тут для мене забагато руского міра/духа. Забагато імперськості, забагато словесних заморожених конструктів, які (і це теж частина концепції книги) застигли у початках 20 ст. Тут звісно є пост-модерна чи пост-початку 20 століття позиція автора, вона не може не існувати як мета-текст, але рускій дух перебиває все своїм смородом. Не можу читати фізично, психологічно саме через присутність культурних кодів, у яких українцям не знайшлося місця.

[Kate Squirrel · Rating 4 out of 5]

Уявіть, що коли впав Тунгуський метеорит, майже вся росіянська імперія закрижаніла. Краса, правда? На цьому можна було б і хеппі-енд, але Яцек Дукай вирішив, що ні, і це треба розвинути в 1400-сторінкову історію. Яка хоч і лякає своїми розмірами, але дійсно варта прочитання.
Тож, перша крижинка, ч. 1-2. У Варшаві, скутій лютими морозами навіть в липні, такий собі Бенедикт Герославський, затятий картяр і боржник, отримує від Міністерства Зими пропозицію, від якої неможливо відмовитися: поїхати до Сибіру і знайти там батька-каторжанина, який буцім-то вміє розмовляти з лютими — (не)істотами, що і спричиняють ці аномальні морози. Далі вся історія — це подорож Транссибом, але не думайте, що вийде нудь��увати. Замахи і вбивства, інтриги й експерименти, кохання і підступи, — чого тільки не стається за таку довгу подорож. Хто доїде до місця призначення і яким він буде?
З однозначних плюсів книги — «стилізація» під літературу кінця 19-поч. 20 століття. Багато французьких / німецьких / латинських слів, довгі розмови про природу бога в крижаному світі, філософські, логічні, політичні диспути, — тобто все, як відбувалося у «вищому товаристві», а значить, і в літературі того часу. І часом складно згадати, що написана ця історія сучасним письменником. Чи можна було все це викласти значно коротше? Звичайно. Чи виграла би від цього історія? Сумніваюся. Така «стилізація» не лише дає занурення в атмосферу «крижаної» реальності, а й розповідає багато про світ і героїв історії через їхні розмови і думки,а не нудними багатосторінковими авторськими поясненнями.
З мінусів — словник доданий лише до першої книги, хоча, підозрюю, він містить в собі переклади й слова з обох. Можливо, керувалися тим, що друга книга і так 800+ сторінок, але це все одно незручно. І найвагоміший мінус — це все ще росіянська імперія, русня не вимерзла до ноги, як мала би, коли впав метеорит. Виправдати Дукая може лише те, що писав він у 2007-2009 роках, але все одно ех і все одно тригерить.

[Андрій Гулкевич · Rating 4 out of 5]

Перші дві частини книги знайомлять нас з іншою Російською імперією, але за духом такою ж.
Протагоніста - Бенедикта Ґерославського відправляють у тривалу подорож у далекий Сибір, де він має віднайти власного батька, здатного впливати на лютих - химерні об'єкти у формі шматків криги, що кружляють в Росії. Бенедикт знайомиться у потязі з іншии пасажирами та довідається їх історії життя та бачення на різні речі. Також у книжці чимало посилань на історичних осіб і навіть одна - Нікола Тесла, подорожує тим же потягом. Під час мандрівки стаються ряд прикрих речей, причини яких пасажирам доведеться розгадати. Саме цей сюжетний хід нагадує "Вбивство у Східному експресі".

[Анатолій Червак · Rating 5 out of 5]

Чудова книга. Одна з найкращих прочитаних в цьому році. Відмінне поєднання альтернативної історії, фізики, біології, філософії. Читання книги схоже на важкий підйом на гору. Але з кожною прочитаною сторінкою отримуєш неймовірні враження. Також хочу відмітити розкішний переклад Андрія Павлишина - чудова, багата і витончена українська мова, така, наче вона "замерзла" сторіччя тому. Якщо ви любите якісну, інтелектуальну літературу - ці 1600 сторінок справжній подарунок для вас.

[Oleh Hrushovenko · Rating 1 out of 5]

Через силу зміг домучити 2/3 книги.
Ніби й цікава ідея, але написана настільки жахливо, що буквально мусив продиратися крізь сторінки.
Якісь постійні філософтсвування, а сюжет то практично й не рухається.

[Олег Проданчук · Rating 5 out of 5]

Певно, кожен хоч раз будував у фантазіях світи паралельної реальності, де якісь визначні події не відбулись, а історія повернула у зовсім інший бік, викривлюючи норми світобачення сьогодення.

Роздуми Яцека Дукая, втілені у даній книзі, є надзвичайно цікавим та глибоким витвором уяви , що у поєднанні з історичними постатями та дрібкою науки змушують на довгі години примерзнути до сторінок.

Сформований автором світ настільки продуманий й повноцінний, що аж перетягує на себе значну увагу читача. Як на мене, саме копітка пропрацьованість реальності "Криги" є найціннішим елементом твору і багатократно переважує пригодницький сюжет Бенедикта Ґерославського. Гадаю, придуманий автором світ настільки перспективний, що у його декораціях цілком можна писати ще не один роман, формуючи свій автентичний лор.

Скажу відразу, "Крига" однозначно у топ 10 прочитаних цього року книг. Щоб продовжити розхвалювати цей роман спочатку опишу негативні сторони. 

Виводило з себе всюдисуще польське прагнення назвати Львів польським. Наприклад, у словах: "...виготовлений на Львівському заводі машин, котлів і помп. Тож принаймні шасі й сталевий кістяк вийшли з-під рук польського інженера". Навіщо пхати подібні нездорові ідеї в художню летературу - не розумію. 

Скільки ж українців засилалося до Сибіру, де відбуваються події другої книги, та жодного персонажа співвітчизника Ви тут не знайдете. За весь текст декілька побіжних згадок, типу: "українські степи", "малороси на ринку". Звісно, книга та описаний світ є витвором уяви автора, та таке явне ігнорування цілого народу у даний історичний період як мінімум засмучує.

Ніколи не зазираю на останні сторінки книги, поки не дочитаю до самого кінця. Цього разу вчинив так само. Даремно. Останні сторінки мають післяслово українського перекладача з приміткою "варто прочитати на початку і час від часу до нього повертатися". Якщо його варто було читати на початку, то чому б не розмістити його на початку? Та вражень від книги це не зіпсувало, всі вказані у словнику переклади та пояснення зрозумілі інтуїтивно. Тому, на мою думку, всі ті пояснення просто зайві, складно уявити, що є люди які не знають, наприклад, хто ж такий Айнштайн чи Менделєєв. 

Також не зрозуміло, чому між різними сценами не ставиться розмежування бодай у одну проміжну стрічку, не кажучи вже про звичні розділові зірочки. Ось головний герой виступає з палкою промовою, а ось він уже мчить в санах на іншу локацію. Але це вже з розряду пустопорожніх придирок. 

На дуже високому рівні автор зумів описати головного героя, його характер, сильні сторони та вади. Та все ж для мене гральна залежність Бенедикта здається дивною. Чому вельми розумна людина з хистом до точних наук так безтямно руйнує своє життя? Чим виправдана така поведінка? Здається, Яцек Дукай і сам не міг знайти раціональної відповіді, тому й описав дану ситуацію у одному з описів героя наступним чином: "Ми не знаємо, чому робимо те, що робимо".

Ну що ж, далі тільки хвалитиму даний роман. 

Не можна не підмітити майстерні посилання до історичних подій, які справді мали місце на сторінках історії, але у реальності склались інакше. Завжди любив знаходити подібні елементи у художній літературі, та у "Кризі" подібних посилать просто не злічити!

Неймовірно глибокі діалоги, багато писати можна практично про кожен з них, та найбільше сподобалась гра у "правда чи брехня". Серед основних хитросплетінь сюжету, у цих діалогах можна підмітити заглиблення у найрізноманітніші теми, філософські та буденні, деякі розписані на довгі сторінки, а деякі просто коротко постулують загальновідомі істини, надаючи їм підтвердження картинами оповіді.

Сподобався особливий стиль перекладача, який, очевидно, працював над тим, щоб передати стилістичні особливості автора. У будь-якому разі, порівняти не можу та вийшло чудово. 

Мав у планах чергувати книги і, перед тим як приступити до 3-4 частин, придбати якусь не художню книгу. Та бажання читати далі взяло гору. Хоч загалом намагався розтягнути задоволення від читання, та всі 1430 сторінок перегорнув за два тижні. Витраченого на читання часу точно не шкодую, от тільки "Кригу" краще читати саме зимою, коли атмосфера за вікном нагадує книжкову зиму.

Фізика світу "Криги" гарно продумана, явища не просто вкидуються як факт, а цілком ґрунтовно пояснюються, подекуди навіть з формулами та паралелями з реальною наукою.

У жодному разі не маю наміру спойлерити, та найцікавіший, особисто для мене, персонаж книги це однозначно Зайцев. Дуже оригінальний характер та його розвиток з плином часу.

Також підмічу, що любовна лінія у "Кризі" одна з найдоречніших, які мені доводилось читати у подібних романах. Вона не намагається перетягувати на себе увагу, не відчувається дописаною вже після завершення основного тексту, а навпаки, доповнює та навіть вибудовує головну історію.

Книга однозначно вартісна й обов'язкова до прочитання любителями наукової фантастики, навіть підмічені мінуси не можуть занизити бал.

[Mariia Homola · Rating 3 out of 5]

почала читати у великі холоди у січні, купила ще на останньому книжковому форумі у Дніпрі у червні 2019
1 ідея цікава, але моторошна реальність не дає швидко пробігати
2 цікава ідея з примітками
3 і зміною манери оповіді
4 як і мандри аля вбивство у Східному експресі плюс Бонд-Фандорін у польскій оболонці назустріч чомусь, що нагадує Кінга
Далі буде

[Yurii Chereshnyk · Rating 4 out of 5]

Найбільше сподобалась перфектна русофобія автора, яку можна розбирати на цитати. Метафору Криги я скоріше відчув, ніж зрозумів. Але застиглий час передано максимально реалістично - додав цю книгу майже півроку.....

[Miss Averton · Rating 2 out of 5]

Прочитала трохи більше 30 % книги і відклала. Повертатися немає жодного бажання. Ідея оригінальна та захоплююча, але читати жахливо нудно.

[Michael · Rating 3 out of 5]

“Я вже майже як Достоєвський!»